Ми так часто думаємо про те, що можна змінити у світі.
А насправді, часто потрібно просто почати з себе. Слідкувати за своїми вчинками, ставленням до людей і навіть думками, що нас навідують.
Ось маю наглядний приклад: моя свекруха. Це та жінка, яка наче нічого злого й не робить, принаймні масштабного. Але й доброго теж мало.
Вона, до слова, дуже побожна людина.
Так краще зовсім до церкви не ходити, але так не поводитись. Вона постійно все критикує і осуджує. Ще не було такого, що б їй сподобалось. Скажу чесно, зі мною все гаразд і вона ніколи мене не ображала, але от за інших страшно.
У чоловіка є молодша сестра. От з нею постійно якісь проблеми. Навіть тішусь, що живемо окремо.
Наприклад, минулого тижня купила собі Олеся пальто. Дуже давно його хотіла, це я знаю бо ми спілкуємось часто. Накопичувала гроші, бо ж дороге.
За три місяці назбирала, добре, що зарплату мала більш-менш хорошу. Пішла, замовила, бо розміру не було.
За два дні принесла додому. Вирішила і з мамою радістю такою великою поділитись. Вгадайте, що вона сказала? «Ну таке… сподіваюсь не дуже дорого дала?»
Звісно, що це для Олесі, як кинджал в серце. Хоч здається, що дрібниця, та якщо вникнути в ситуацію, то трагедія.
Йти з свекрухою кудись я теж не люблю. Бо мені здається, що іноді погоджуюсь з її коментарями і це мене дуже навіть лякає.
Ось пішла собі якась дівчина, а вона собі під ніс її брудом поливає, а потім згадує дівчат зі своєї роботи і починає про них пліткувати.
Минув вже другий рік, як ми одружені. Ось прийшли в гості. Свекруха телевізор дивиться, там про конфлікти у сім’ї розповідають.
Ось моя свекрушенька й почала розповідати: «Які люди злі стали. Що з цим світом буде? Хіба можна так погано до всіх ставитись?».
Я чомусь розсміялась. А хіба не з її уст це не звучить комічно? Та нехай. Можливо, вона таки колись побачить себе зі сторони.
