Тетяна змінила дуже багато місць роботи. Швидше за все, причиною цьому була її вперта вдача та нелегкий характер. Дівчина часто не сходилася думками з начальством та сперечалася. А кому ж сподобається з керівників, якщо вказує простий робочий? От і звільняли Тетяну, нібито по якійсь статті Трудового Кодексу. Але дівчина не сильно тим переймалася. Бо з такою ж легкістю, як втрачала роботу, так і знаходила нову.
Цього разу Таня вирішила відгукнутися на оголошення про набір офіціантів у новий ресторан. Прийшла туди на співбесіду та одразу ж почала встановлювати свої порядки, навіть путньо не вислухавши адміністратора:
– У попередньому кафе, де я працювала, до речі, декілька років поспіль, ми мали дуже хороші робочі формі. А от ви придумали якісь занадто прості та скучні. В дівчини-адміністратора очі на лоба полізли, бо ж начальство само диктувало правила власного закладу. Так ось, – продовжувала щиро Тетяна, ми ходили всі з блокнотами та ручкою, а для чого ви вигадали якісь електронні записники? А навіщо оте безглузде «Бон апетит». Хіба не можна нормально сказати? Тьху, понавигадують всякого – обурювалася Таня.
– Ви знаєте, молода леді, з вашими то знаннями можете й своє кафе відкривати. Стільки обурень та зауважень до нас з вашої сторони. Та якщо бажаєте працювати саме тут, будь ласка, приймайте наші умови. Не диктуйте свої та не устрявайте в чужі справи. Просто якісно виконуйте свою роботу. А ні, – показала начальниця на вихід, двері ось там.
Тетяна замовкла, згадавши, що їй потрібно заплатити хазяйці оренду за квартиру за три місяці…
