Коли народилась молодша донечка, жити у нас стало трохи тіснувато. Двох кімнат явно було замало. Адже жили ми разом з моїми батьками.
Звичайно, на перший погляд, виглядає, що про нове житло маємо подбати саме ми, діти. Та річ у тому, що у моїх батьків є ще одна житлова площа. Просторий будинок на три кімнати, з великим подвір’ям і садом. Тільки знаходиться за містом. Звичайно, потрібно ще вкластися в ремонт. Але свіже повітря і ліс є вагомими аргументами для цього.
Як тільки я одружився, домовились, що трохи поживемо разом:
— От ще трошки потіснимося всі, а там вже звільнимо вам квартиру.
Мамі потрібно було кілька місяців допрацювати до пенсії. А вже після цього батьки планували переїхати і квартиру залишити нам.
Жили ми дружно і без скандалів. Коли народилась перша дитина, на хвилі ейфорії ніхто не думав про те, що вдома трохи тіснувато. Тим більше майже весь день тато з мамою проводили у своїх справах по місту. Так і мирились. Батьки вдома тільки ввечері та зранку, я теж весь час на роботі, а дружина вже вдома з донечкою.
Всі фінансові витрати ми взяли на себе. Заробляв я пристойно, тому вирішили від батьків грошей не брати. Комунальні платежі, більша частина витрат на харчування — все це ми тягнули з дружиною самі. І, як не дивно, батьки не дуже і сперечались з нами. Їм такий варіант підійшов.
Перші непорозуміння почались, коли доня почала робити перші кроки.
— Як можна, так не дивитись за дитиною. Це ж стільки небезпек навколо, – моя мама почала звинувачувати нас у тому, що не догледіли, коли дитина перечепилась за килимок і вперше впала. Тепер вона дійсно з обережністю і навіть страхом пробувала робити кроки самостійно. І до всього, це супроводжувалось постійними повчаннями. Дружина всім своїм виглядом старалась показати, хто тут батьки і навіть коректно заперечувати свекрусі. Але поки все було безрезультатно.
Але найбільше роздратувань було тоді, коли батьки намагались керувати нашими витратами.
— Стільки одягу, а вона ж росте так швидко, – постійно говорила мама, коли бачила якусь обновку в онучки.
— Одна екзотика і нічого путнього, – бурчав тато, коли дружина намагалась урізноманітнити дитячий раціон корисною їжею.
Я бачив як кохана в собі бореться з бажанням висловити всі заперечення моїм батькам і водночас стримується, щоб не спровокувати серйозної сварки.
І тут новина – дружина знову вагітна. Ми сподівались, що ця подія вже точно змусить батьків переїхати від нас. Але у відповідь почули тільки привітання. В житті батьків нічого не помінялось. Вони і далі продовжували жити своїм розміреним життям.
Коли ми зрозуміли, що про переїзд поки мова не йде, то сподівались, що це для того, щоб допомагати дружині по догляду з дитиною. Як-не-як, донечка активна і вимагає багато сил і енергії, а в її стані це важко і несе ризики. Та насправді все і далі лягло на її плечі. Тато з мамою і далі були заклопотані собою і своїми справами.
Коли ми стали батьками вдруге, я вирішив все ж серйозно поговорити і вияснити, що ж стримує батьків переїхати до просторого будинку і не тіснитися з нами на п’ятдесяти квадратних метрах. Причина виявилась банальною. Утримання будинку вимагає більше затрат, аніж квартири. Та і до міста вони звикли. Але найголовніше — в будинку ще потрібно ремонт зробити, а квартира вже готова. І, як грім серед ясного неба, переїзд запропонували нам. Я навіть слів не зміг одразу підібрати. І відмовлявся вірити в почуте.
Дружині поки нічого ще не сказав. Обдумую сам, що ж нам робити. Одного разу ми вже вклали чималу суму в ремонт квартири, яку обіцяли залишити нам. А тепер пропонують те саме зробити ще і з будинком. Звичайно, що я всім зобов”язаний своїм батькам, але обману просто терпіти не можу. А після такого не впевнений, чи зможу їм вже повністю довіряти.
