Я знав свою подругу з самого дитинства. Нас навіть вважали братом та сестрою, на стільки ми були близькі. Підтримував, допомагав. Я був з нею завжди, був присутній на випускному, був свідком того, як вона пішла до елітного університету, а потім у Нінки з’явився свій бізнес, про який їй завжди твердив батько.
Після того, як моя подруга з головою поринула у бізнес, наші шляхи різко розійшлися. З чуток, я дізнався, що Ніна продовжила справу тата, вийшла заміж, була вагітна, тільки, на жаль, втратила дитину. А я простий бухгалтер, в принципі, мене все влаштовує. Так би мовити, пішов дорогою батьків.
Одного разу мені пощастило зустріти в парку Нінку. Дивне почуття у мене з’явилося, коли я тільки перевів свій погляд на неї. Вона стала ще красивішою після нашої останньої зустрічі. Помітивши мене, подруга налетіла на мене з обіймами, ніби ми сто років не бачилися:
– Степане! Я так рада тебе бачити!
– Я теж. До речі, вітаю тебе з успадкуванням батьківського бізнесу.
– Дякую, — вона мило посміхнулася, у мене аж серце завмерло.
– Чув, що ти вийшла заміж.
Ніна відразу змінилася в обличчі:
– Так…
– Щось не так? Вибач, я…
– Ні все нормально. Можливо ти не знаєш, я була вагітна і… Втратила дитину. Трапився викидень. А потім я зовсім дізналася, що… – вона почала плакати, я обійняв її та почав заспокоювати.
– Якщо ти не хочеш про це говорити, то…
– Я невдовзі помру!
– Що? – в цей момент у мене ніби весь світ перевернувся.
– Серцево-судинне захворювання. Ти ж пам’ятаєш, яка я була буквально слабенька в юному віці. Неправильно харчувалася й практично не проявляла ніякої фізичної активності. Ми ходили по лікарях й мені діагностували підозру на це захворювання, але з часом воно почало прогресувати. Приблизно місяць я ще зможу протягнути.
У мене з’явився гул у вухах, я відмовлявся вірити в почуте, але коли я знову й знову переводив свій погляд на Ніну, повертався у реальність та починав усвідомлювати, що це все зараз відбувається насправді.
Ми ще довго розмовляли, обмінялися новими номерами та розійшлися по домівках. На наступний день мені зателефонувала Ніна:
– Вітання! Як ти?
– Вона зараз у лікарні, давай, приїжджай, — я почув холодний чоловічий голос. Мені сказали адресу і я одразу приїхав.
Біля палати мене зустрів чоловік Ніни, Руслан. Він явно був не радий мене бачити та взагалі поводився так, ніби його змусили сюди прийти:
– Ти не подумай, я тут не тому, що мені її шкода. Нінка стала марною, для мене, жінкою, коли втратила дитину. Мені потрібен тільки її бізнес, татко любить мене та з радістю передасть його мені. Головне, дочекатися смерті цієї дурненької.
– Ну ти й покидьок! Ти не отримаєш цей бізнес, зрозумів? – стискаючи кулак, крикнув я.
Через тиждень перебування Ніни у лікарні лікар нам повідомив радісну новину. Хворобу вдалося заглушити, але потрібно зайнятися собою, почати добре харчуватися та піти в зал. В цьому я пообіцяв допомогти вже своїй дівчині. А Руслан… Його спіткало майже таке ж нещастя, він потрапив до лікарні з діагнозом гепатит.
