Ми одружилися дуже рано, нам ледь виповнилося по 20 років. Разом ми вже 10 років, а тому я вважав нормальним, що стосунки дещо охололи й дружина не виявляє до мене такої уваги, як раніше. Але чим далі, тим ставало riрше: дружина часто затримувалася після роботи, ми стали зовсім мало спілкуватися, а те про що говорили це сплата рахунків та побутові теми.
Одного разу в обідню перерву я не пішов у столову на роботі, а пішов у кафе, що неподалік. Коли мені вже принесли рахунок, я помітив в самому далекому закутку кафе свою дружину з іншим чоловіком. Вони сиділи, трималися за руки й мило говорили. Я давно вже не бачив дружину такою щасливою та усміхненою, але не наважився підійти до них у той момент, просто розрахувався і швидко пішов на роботу.
Ввечері дружина повернулася, як часто бувало останнім часом, дуже пізно. Я чекав її, щоб поговорити. Розповів, що став свідком її побачення. Вона не стала нічого заперечувати. Лише сказала, що так на краще. Добре, що я все сам бачив і не доведеться довго пояснювати. Наступного дня вона зібрала речі й залишила мене самого у наші квартирі, де було скільки спільних спогадів.
Жити без неї давалося мені дуже тяжко, я й досі її кохав, але ми вже не бачилися півроку і потроху ставало легше. Аж якось вихідного дня я пішов прогулятися у парк і побачив там свою колишню дружину. Вона сиділа на лавці сама, якось осунулася і була зовсім сумна. Я вирішив, що варто підійти й запитати чи все у неї добре. Зі сльозами на очах вона розповіла, що вже кілька місяців як живе сама на орендованій квартирі, що чоловік той виявився непорядним і ще й загнав її у борги. Ми поговорили ще трохи, вона вибачилася переді мною і пішла.
Потім ми стали бачитися частіше, виявляється, вона жила неподалік, а тому ми зустрічалися то в магазині, то на зупинці. В якийсь момент ми вирішили разом попити каву, потім я запросив її на побачення і ми почали зустрічатися. Ми вирішили почати все спочатку і більше ніколи не розлучатися. Можливо хтось мене не зрозуміє, але я пробачив дружину і радий цьому, я б не хотів нести тягар образи все життя. Зараз ми щасливі й чекаємо на нашого первістка.
