Невдовзі у моєї дружини день народження, але цьогоріч вона вирішила святкувати його з подружками й без моїх батьків. Наша сім’я завжди була дружньою і родинні свята ми відзначали разом, але тепер мої батьки зайві.
Ми з дружиною разом вже двадцять п’ять років. Зараз ми живемо в достатку та розумінні, купили просторий будинок за містом, зробили чудовий та сучасний ремонт, придбали автівку. Хоча так було не завжди. Одружилися ми ще студентами, бо закохалися один в одного ледь не з першого погляду.
Перший час нам допомагали мої батьки, бо навчання забирало багато часу і лише в нічні зміни я міг підробляти вантажником.
Жінка не знала, що таке материнська любов та батьківська турбота, адже все дитинство провела в дитячому будинку. Вона не знала своїх батьків, а коли стала дорослою й відшукала їх сама, то виявилося, що матері вже давно немає на світі, а батьку вона зовсім не потрібна, адже в нього інша сім’я.
Батьки прийняли дружину Ольгу, як свою дитину, допомагали підказували їй. Я заробляв гроші для нашої сім’ї як міг, поки жінка створювала комфорт в домі та здобувала освіту. З роботою теж почало налагоджуватися, я влаштувався у приватну клініку, а через кілька років став одним з її співзасновників. Тоді й з’явилася можливість з’їхати від батьків на свою квартиру — її ми з коханою взяли у кредит. Мама й тато допомагали нам з ремонтом, хоча й самі щодня ходили на роботу. Батьки поралися по господарству, у них була своя міні ферма, цим і заробляли на життя.
Але щастя тривало не довго, з квартирою довелося попрощатися — бізнес-партнер мене підставив, ми залізли у великі борги й потрібно було з ними розрахуватися. З дружиною ми переїхали назад до батьків в село й перший час не було навіть за що продуктів купити. Але батьки нам не дорікали, годували, як було треба — одягали. Було незручно, адже ми вже дорослі й мали б самі батькам допомогти, але хто ж знав, що так станеться. Ми дуже вдячні їм, що заново поставили нашу сім’ю на ноги.
Ми почали все з початку — дружина робила манікюр, а невдовзі відкрила свій салон. Я теж став директором медзакладу. Все наче й налагодилося… В фінансовому плані так точно. Але от взаємовідносини у родині стали гіршими. Оля дуже змінилася, почала соромитися моїх батьків при друзях й вирішила, що цьогоріч відзначатимемо день народження в ресторані з її модними подружками та їх сім’ями. Проте в списку гостей батьків не було. Жінка переконувала, що їм буде не цікаво в такій компанії, та й моя мама Олю підтримувала, мовби некомфортно «не в своїй тарілці будемо». Але я відчуваю, що батьки ображаються, хоч і стараються цього не показувати, а тато підтакує мамі, що наче все добре, ми все розуміємо.
Я з дружиною вже не раз про це говорив, але цього разу вирішив «поставити питання ребром»: — Чому це батьки різко стали тобі зайвими? Хто нас виручив у скрутний час і допомагав рости? Адже ми завжди один одного підтримували і були найбажанішою компанією.
— Ти розумієш, що зараз в нас зовсім інше коло спілкування? Як ти уявляєш собі за одним столом наших друзів, знайомих зі своїми бізнеcами та батьків з села? Про що їм буде говорити? Та й статус…
А я дуже розчарований від цього. Мені шкода маму з татом, бо вони не заслужили такого ставлення. Якби не вони, то ми б ще й досі не розрахувалися з тими кредитами, й не були зараз там, де є. Чим далі, тим більше дружина змінюється у своєму колі спілкування, і мені це не подобається. Часто замислююся про те, щоб розійтися. Батьки ж відмовляють, кажуть, щоб не квапився «з гарячки», а через них немає чого перейматися й сваритися. А я просто боюся, що скоро вона й мене почне соромитися, адже її забаганки дедалі важче виконувати.
