– Брате, з мене досить. Я її скільки разів просив. Сиди вдома, не вкладай кошти в ті перегони. Тобі вже не солідно те все і небезпечно. Все! Це була остання крапка. Я йду. Батькам передай, що вирішив подавати заяву в РАЦС на розірвання шлюбу! Скільки разів, мені треба було за це говорити? Тепер вже пізно!
У дворі всі були дружні, один одного знали. Тому ця подія набрала чималого розголосу. Всі лише про це говорили. Який безсовісний чоловік, лишив її саму в лікарні, навіть не навідав ні разу.
В Марини вже була одна операція, після невдалої поїздки, це було після наших заручин. Тоді я дістав необхідну суму, щоб прооперувати кохану. Заліз у величезні борги, просив допомогу у знайомих меценатів, але зібрав. Маруся, працювала медсестрою її багато хто знав, гроші давали швидко. Я був радий цьому, що всі виявились такими доброзичливими.
Дякував я усім. Кожному пропонував відремонтувати безкоштовно автомобіль, коли їм буде потрібно, адже працював механіком на СТО. Хвала Богу, що все владналось. В ключицю вставили шпицю й почалась реабілітація. Медики говорили, це вона ще легко відбулась після пережитого.
Та я був розчарований іншим. Марусина матір вговорила доньку придбати собі авто. Гроші ж ще лишились.
Я одразу заперечував цю ідею. Говорив, що це не по людські так чинити. Вмовляв віддати кошти на благодійність. Та усе було марно. Рішення було прийняте ними й мої слова до уваги ніхто не брав.
Ми посварились з нею. Не розмовляли тиждень чи, навіть, більше.
Та от я дізнався про те, що Марина потрапила в аварію, на купленому авто, яке так обирала зі своєю мамою.
– Не засуджуй мене, брате! Це їх тягар! Я попереджав. Тепер хай самі викручуються. Я забираю речі і йду. Нехай не пишуть мені та не шукають, передай. Я не буду жити більше з цими людьми. У мене є совість, у них цього немає. Просинатись кожного ранку й знати, що вони взяли на душу такий гріх і виходить, що я з ними разом, значить спільник. Я не хочу!
