Найгірше, що тільки може трапились з молодою сім’єю – це втрата довіри.
Як думаєте, що на це впливає? На мою думку, брехня. Вона має бути пояснена і аргументована. А ще краще її відсутність. Бо про яку довіру можна говорити, коли ти повинен зважувати і оцінювати кожне слово чоловіка чи дружини.
А гірше, коли брешуть обоє. Це повністю руйнує усе. Я думала, що сім’ї моєї доньки кінець і я стала часткою цього, та все якось дивно склалось.
Я ростила дочку сама. Чоловік покинув мене ще вагітною. Усі 20 років я намагалась навчити Ліну порядності і чесності. А ще цінувати усіх навколо і саму себе також. Та вона певно не так сприйняла цю науку.
У школі вчилась добре, була вихованою дитиною. Збрешу, якщо скажу, що мала з нею якісь проблеми. Репетиторів сказала, що їй не потрібно. Екзамени всі сама склала і до того ж доволі успішно. У школі отримала срібну медаль і вступила на бюджетне місце в університет. Хотіла бути вихователькою у садочку, я й не заперечувала.
У 20 років вона мене повідомила про те, що зустріла своє кохання і познайомила з хлопцем. Це був непоганий хлопчина, старший від неї на рік. Виглядав порядним, чесним з гарним почуттям гумору. Чимось нагадав мені батька Ліни.
Та я сподівалась, що якщо це й так, то він був кращою версією чоловіка. Дмитро часто приходив у гості. Незабаром купив машину, тому підвозив на роботу дочку.
Так вони прозустрічались ще рік. Нарешті, сталось те, чому я дуже втішилась. Дмитро освідчився Ліні і вони повідомили про це мене. Ми познайомились зі сватами, підготували чудове свято для наших дітей.
Весілля вийшло пишним і трохи затратним. Та вони єдині діти в сім’ях. Тому ми зі сватами постарались добряче.
Переїхали вони жити до мене. Все-таки, я жила в трикімнатній квартирі в центрі, що залишилась ще від моєї бабусі, не поневірятись же їм по орендованих.
А на свою грошей звичайно ж, що ще не було. Та за рік вони захотіли взяти в кредит.
Я підтримала і допомогла з першим внеском, і свати також трохи допомогли. Переїхала молода сім’я в новеньку квартиру своєї мрії і там почали обживатись.
За два роки Ліна народила онучку Діанку. Я часто допомагала, поки доня не звиклась з роллю матері.
Дмитро ж працював за обох і забезпечував сім’ю. Я правда почала помічати якесь недобре ставлення між ними, та питати не хотіла. Вдавала, що все гаразд.
І вони так само. Потім я дізналась, що Ліна постійно підозрює Дмитра у зраді. Він весь час бреше про своє місцезнаходження, і це почала помічати моя дочка. Я не втручалась, але зрозуміла про зраду. З досвіду вже таке помічаю.
Дочку було жаль. Не розуміла чому так. Та одного разу швидше повернулась з прогулянки, бо стало надто холодно і вітряно. Онучка заснула. Хотіла тихенько завезти її додому. А там моя Ліна не сама. Застала я їх і навіть не знала що робити.
Мені тепер стало шкода і Дмитра. Я не знала як реагувати, щоб не зруйнувати чужу сім’ю. Вирішила зовсім не втручатись, що б не сталось. Та одного разу правда випливла.
Я думала, що й онучка не матиме повної сім’ї, та вони вирішили, що квити і захотіли про все забути. Отак буває. Але як вони тепер житимуть без довіри?
