Я все життя прожив заради сім’ї, заради дітей. Боявся щось руйнувати та життя на краще не змінювалось. Вдячний лише своїй мамі, яка заради мене навіть змінила усі принципи, і незважаючи ні на що допомогла й підтримала. Інакше не знаю яким би було моє життя зараз.
Батька втратили ми вже давно, ще коли я був у 3 класі. Обірвався тромб. Смерть дуже неочікувана і важка для нас.
Я подорослішав доволі швидко, бо треба було підтримувати матір. Благо, що вона все витримала заради мене. Так ми й шукали втіху одне в одному. Я мріяв про те, що теж колись матиму гарну дружню сім’ю. І мама няньчитиме онуків, у яких знайде образ свого чоловіка і розраду у всіх нещастях. А до цього працював. Встигав і навчатись гарно, і вдома господарювати. Вже в 12 я міг якісно прибрати, приготувати кілька видів страв.
А ще попрасувати, попрати одяг (навіть вручну). І ще у 15 я вперше почав заробляти. Хай копійки, та справи випадали нескладні, і маму від своїх хотілок я вже звільняв. Тож, певно, з цього ви можете зробити висновок про мій характер. Бо далі розповім про сімейне життя, що вимотало всі нерви.
На квартиру я звісно ще не накопичив до 21 року. Зустрів дівчину Катю, якій на той час виповнилось 19. Вона вже мені й натякала, що хотіла б вийти заміж. Я теж був готовим до створення сім’ї. Та й разом нам було добре.
От я й наважився освідчитись. Проте, пропонував з весілля трохи почекати, щоб ми були фінансово незалежними і ні в кого не стояли в боргу. Та хіба ж Катю вмовиш. Вона і її батьки зразу ж впіймали мене в сіті.
Певно боялись випустити зі своїх рук. Сказали, що пожити поки можемо з ними, поки накопичуємо, адже будинок величенький, місця вистачить всім. І весілля теж вони організували. Хоч і моя мама також долучилась. Ми були щасливі рівно місяць після дня святкування. А далі почалось пекло. Я став ворогом народу.
Щоб ви розуміли, я нормально заробляю, враховуючи, що влаштувався зразу після університету. Я забезпечував нас їжею, сплачував свою частку комунальних послуг і вистачало дружині на всілякі забаганки і одяг. Я не надто підтримував такі марнотратства. Та сваритись не хотів, а ще ми мали накопичувати. Я влаштувався на другу роботу.
Та потім трапився карантин. Я якийсь час залишився без заробітку і повинен був шукати щось. Та теща своїми докорами не давала навіть з дому на співбесіду вийти. А коли я шукав вакансії в інтернеті, вона постійно під руки бубоніла, що я ледар і ні на що не здатен.
Я терпів і мовчав. Дружина підтримувала маму весь час і це мене напружувало. Минуло два тижні і вони їли нормально, а мені давали кілька днів поспіль сухі макарони. Навіть без масла. Коли я спитав чи нема хоч би сосиски, то мені нагадали все на світі.
Я зібрався і пішов до мами. Хоч вона сказала, що не прийме. Бо з дружиною треба миритись зразу, а не тікати. Але, вислухавши мою розповідь, таки погодилась прийняти. Я зразу ж знайшов роботу, а з дружиною стосунки обірвав. Хоч вони й злякались.
Теща почала дзвонити до мами, бо Катя дізналась, що вагітна. Та я вирішив трохи відпочити. Пізніше, коли видихну, то звісно ж ми поговоримо. Та зараз я просто можу зірватись. І мама мене підтримала.
