Інколи вражають люди, які думають, що досягли якихось надзвичайних висот лише тому, що переїхали в іншу країну. А коли їх звuнувачуєш, або хоча б натякаєш на те, що вони нег1дно 3раджують країну, то починаються виправдовування, наче держава нічого для них не робить і взагалі вони це зробили, щоб не вмертu з г0лоду.
Які ж дурниці! А що ти зробив для держави, щоб отримати від неї якісь прибутки. І взагалі, чому одні люди можуть тут виживати і навіть нормально заробляти, а інші раптом вмирають з голоду. Може це в них проблеми? І справді. Люди не хочуть вчитись, розвиватись, вмикати мозок. А потім вважають, що держава має скинути на їхні голови незрозумілі багатства, як манну небесну? Дивно виходить.
Звісно, що легше за більшу зарплату мити унітази закордоном, ніж вкладати усі сили в свій саморозвиток і працювати самому на себе у власній країні. Це смішно насправді! Особливо, гординя цих людей. Наче переїзд і робота прибиральника в Італії робить їх вродженими донами у цих країнах. Та нехай. Історія інша.
Є в нас сусіди, які постійно живуть закордоном. Проте, хатка чимала, газони і ландшафтний дизайн також. Тому догляд постійно потрібен. Так і кому це робити, як не добрим і наївним сусідам. Нас попросили – ми й погодились. Кажу чесно, не очікували нічого. Ні оплат, ні подарунків. Ні про що й не домовлялись.
Поїхали вони вкотре в Чикаго. Там проживала родина сина. Уже й онуки були. Увесь період літніх канікул сусіди провели з родиною там. Нам навіть не телефонували. Проте, ми завжди повинні були фотографувати як все виглядає і підтримується нами. Ці фото я кидала в одному із месенджерів для контролю сусідів. І вони без жодних вітань і подяк лиш інколи відписували що ще потрібно доробити чи переробити.
Нещодавно вони приїхали. Подяка була така собі. Крізь зуби процідили щось, а потім почали на недоліки вказувати. Мовляв, ми могли і краще впоратись. Щоб ви розуміли ми нічого не отримали. Зовсім ніяких коштів. Нам навіть не дали коробки цукерок, чи хоча б якогось презенту з закордону. Було неприємно. Якби хоч ставлення до роботи нашої не було таким.
Та ми не сварились і нічого їм не казали. Як є, так є. Головне, що саме ці сусіди вміли розповідати як толерантно і по-європейськи поводяться люди там, а як жахливо ставляться в нашій державі. Та от прикладу самі показати не вміли.
От минуло трохи часу. Зиму вони пересиділи в Україні. Аж дивно. Хоча, звісно, без коментарів з незрозумілими жартиками і образами в сторону українців обійтись не могли. Та сталось так, що наша бабуся дуже захворіла. У неї виникли проблеми з судинами. Наші ліки підходили, проте курс був дуже довгий.
Є набагато кращі варіанти, але продавались лише закордоном. І по ціні вони були трохи вигідніші. От я й не знала до кого звертатись. Попросила цих сусідів. Вони саме за два дні їхали туди на тиждень. Я сказала, що це дуже терміново. Якщо не вийде – хай повідомлять одразу, щоб я шукала альтернативи. Вони ніби все зрозуміли. Та повернулись з порожніми руками, мовляв забули попередити. Ми втратили дорогоцінний час, та ліки я все ж знайшла. А з цими сусідами більше не спілкуюсь.
