Як іноді буває прикро, коли р0зчаровуєшся у рідних людях. Особливо, коли віриш цілком і повністю у їхню справедливість і чесність, а насправді все дуже й дуже ж0рстоко виходить. Головне – не боятись піти.
Я побачив Марію у магазині біля свого дому. Я дуже нею захопився і почав шукати у всіх соцмережах та месенджерах.
Нічого не виходило, а вживу більше мені ця красуня не з’являлась. Що ж… Довелось чекати і сподіватись на зустріч.
І мені таки пощастило. Справді. Марія одного разу таки прийшла туди і я зміг її впіймати. Спочатку вона була здивована і дещо налякана. Ставилась до мене насторожено, проте потім все змінилось. Ми покохали одне одного.
Цілісіньких два роки ми зустрічались, веселились, гарно проводили час. Я був певен, що це моя людина і довіряв їй на всі 100 відсотків. Я довго наважувався на важливий крок.
Найважливішим для мене було організувати красивий і романтичний сюрприз. Вдалося дуже й дуже гарно.
Ми покатались міським озером на човнику, а пізніше я замовив салют і придбав перстень, на який не раз заглядалась Марія. Вона звісно ж без вагань погодилась вийти за мене заміж. Тепер ми щасливо планували своє майбутнє.
Я довго накопичував, дуже багато працював. Батьки, що мали в селі дві ділянки, одну таки продали і теж додали мені фінансів. Я зміг придбати для своєї сім’ї дуже гарну, затишну 2-кімнатну квартиру. Все добре складалось.
Але за кілька років подружнього життя щось пішло не так. Марія звільнилась з роботи і сказала, що її має забезпечувати чоловік.
Я ж намагався робити все, що міг, щоб виправдати надії коханої. Спочатку все вдавалось, та потім ситуація круто змінилась. Я потрапив під скорочення на одній роботі. А інша фірма збанкрутувала через карантин. Заробити добре було важко.
Я працював на кількох роботах вдень. Вночі через раз розвантажував вагони. Заробляв так, як і на минулих роботах, проте працював набагато більше. Спинитись я не міг, бо дружина б просто пішла від мене. Догляду, турботи й ласки я не отримував. Дружина майже не готувала. Багато навантажень, мало їжі, тож я потрапив у лікарню. Очікував, що Марія приїде підтримати. Та вона написала СМС-ку, що більше не хоче так жити і розлучається. Не знаю, як я це взагалі пережив. Десь два-три роки я просто ходив по місту, як мумія.
Проте, співробітниця на новій роботі мене дуже підтримала. Вона стала за мною доглядати, допомагати і згодом таки повернула до життя.
Це мене надихнуло, я отримав підвищення. Згодом став виконуючим директором фірми. Аня дуже тішилась і не переставала допомагати. За два роки ми одружились і зараз чекаємо на дитинку. Кажуть, має бути донечка, про яку я так мріяв. Та певен, що вона не буде єдиною дитиною в сім’ї. І Аня зі мною згодна.
Окрім того, я став краще виглядати, одягатись, почав відвідувати спортзал. А що стосується Марії, то ми не спілкуємось. Одного дня я бачив, як вона прибирала в аеропорту, коли ми з дружиною летіли закордон.
Я не підходив, бо розумів, що їй певно буде дуже незручно, проте я сподіваюсь, що в неї все складеться чудово. Зла я не тримаю. Бо якби вона тоді не пішла, я б не зустрів свою кохану дружину і не був би таким щасливим. Тому Марії я дуже вдячний.
