Цього місяця до мене мала приїхати подруга з іншого міста. Ми з нею дружимо з самого дитинства, навіть в один університет разом поступали. Та коли вона вийшла заміж за військового, їй довелось переїхати й тоді наші зустрічі стали дуже рідкісними, але з усім тим, спілкування наше продовжувалось. Я, також створила сім’ю, але продовжувала жити у своєму місті, згодом у нас з чоловіком народився чудовий син.
Мабуть, як і усі, ми були зайняті кожен своєю сім’єю та рутиною. Вже на посиденьки та зустрічі з друзями часу просто не було.
Якось Таня сказала, що приїжджатиме до батьків і обов’язково зайде до мене в гості. Звісно я була дуже рада цьому, адже ми не бачились вже рік чи навіть більше. Щоправда, конкретної дати вона не повідомила, але обіцяла, що подзвонить перед тим.
Того дня я працювала як звичайно, до 18 години, потім мала забрати сина з садочка, піти за покупками й повертатись додому. Мій чоловік Антон, працює віддалено, переважно вдома за комп’ютером, проте, його професія важка та високооплачувана.
Коли ми з сином йшли за покупками, проходили повз одне кафе. Я була здивована, коли побачила знайомий силует чоловіка, який сидів та мило розмовляв з якоюсь жінкою. Впізнала в ньому Антона, тоді на мене найшла така злість, купа думок було в голові й жодної хорошої. Одразу захотіла увірватись в заклад і звісно, робити скандал. Чому це мій коханий відпочиває тут з якоюсь дівкою, а я повинна мовчати?
Навіть не подумала, що цьому може бути якесь виправдання. З агресивним настроєм я з сином зайшли в кафе й одразу підійшли до їхнього столику. Навіть слова не встигла сказати, як почула від цієї жінки “Ну привіт, подруго!” і мало не впала.
Виявилось, що Таня приїхала, але не змогла до мене додзвонитись. Добре, що знала де живу і їй відкрив чоловік. Так мені стидно стало за себе, що я не подумавши, одразу у всьому звинуватила свого коханого, хоча, знала, що він завжди був вірний мені.
І досі почуваю себе винуватою в цьому, хоч Антон і з жартом сприйняв цю ситуацію. Мовляв, раз ревную, значить ще кохаю.
