Останній рік у мене був дуже напружений, я важко переживала розлучення з чоловіком. Ще якби все вирішилось мирно, то нехай, але колишній вирішив мене залишити повністю без усього, хотів забрати дім, машину. Хоч я до цього теж доклала свої кошти, так не половину, але хіба це важливо? По закону мені належить половина і я за це буду стояти до кінця.
Так вийшло, що за час шлюбу дітей у нас так і не появилось, хоч ми й були одружені 8 років. Але можливо, це й на благо. Бо я не одразу помітила яка насправді людина поруч зі мною. Він був моїм шкільним коханням і за цим всім я не помічала очевидного. Лише коли почуття та пристрасть трохи втихли, я відчула на собі його жорстокість та власність. З дому нікуди не могла вийти без його відома, чи боронь Боже спізнитись з роботи.
Тому, як тільки мені відкрились очі на це, подала на розлучення. Це дуже не сподобалось моєму вже колишньому чоловікові, він став погрожувати та мало кулаками не розмахував. Але у своєму рішенні я була тверда – з’їхала від нього й орендувала невеличку квартиру.
Того вечора я прогулювалась в парку після роботи – це така насолода, бути вільною, що не описати. Сиділа на лавочці, раптом до мене підбігла собачка. Щенятко ще, я подумала, можливо чийсь, стала шукати власника, але так і не знайшла. Ну, мабуть, це знак, тому взяла його жити до себе – не залишати ж його самого, маленького в парку. Тим більше завжди хотіла завести собаку – от тільки чоловік був проти.
На всяк випадок порозклеювала оголошення, але в глибині душі вже знала, що не хочу його віддавити. Накупила йому корму, мисок, усього необхідного, він радісно виляв хвостиком і облизував мене. Справжнє кудлате щастя – думала я.
Так ми й досі живемо разом, щеня підросло і стало гарною собакою, а я була рада, що саме тоді він з’явився у моєму житті. Мабуть, ще ніколи не відчувала стільки радості, адже тепер у мене був справжній чотирилапий друг, який завжди підтримає та розвеселить.
