Я з сім’єю живу у столиці. Так вже склалось, що з Закарпаття ми переїхали після одруження. Тут бачили більше перспектив, а от сімейним бізнесом у смт Солотвино займався Микола з дружиною.
Давно я не була в рідних краях, 5 років, відколи народила синочка Артема. І тут раптом мій брат запросив нас з сім’єю на відпочинок на нашу базу.
Я спочатку сумнівалась чи варто їхати, та мій чоловік вмовив мене та переконав, що ми давно не мали можливості розслабитись. Тож у кінці червня Сергій, я та Артем вирушили в Солотвино. База майже не змінилась з того часу, як я її покинула, хоча звісно дещо підремонтовувалось.
Перші два дні справді все було дуже добре. Я насолоджувалась сонечком з рідними, малий накупався досхочу. Зранку третього дня Микола почав збирати речі. Сказав, що мій приїзд – гарна нагода йому з жінкою з’їздити до міста, щоб придбати нові постільні комплекти для гостей. Звісно ж базою за його відсутності маю зайнятись я.
Я погодилась, Микола переконав мене, що повернеться сьогодні вночі. За один день, подумала, нічого не станеться. Та не так сталось, як гадалось. Мій брат не брав слухавки, тож я господарювала там аж три дні. Гостей було в той час дуже багато. Окрім того, прибиральниця вирішила піти у відпустку, тож мені довелось ще й за неї номери приводити до ладу. Отак ми й «відпочили». Коли брат повернувся, я одразу ж зібрала наші речі. Це було геть безвідповідально: залишити мене саму на весь комплекс на кілька днів, хоча заробітку з бази я зовсім не отримувала. Проте, й за проживання ми не платили, тож сваритися з братом мені було трохи ніяково.
Ми з чоловіком поїхали додому мовчки, без сварок. Сказали, що поспішаємо у справах. Та я дала собі обіцянку на все життя: більше ніколи не їхати на відпочинок «по-знайомству». Лише в оплачені та домовлені мною місця. Бо якщо тебе й покликали на відпочинок, все одно відпочиватиме той, хто вміє це робити. Якщо ти не хитрий, то не погоджуйся на таке ні в якому разі. Нарікатимеш потім на себе!
