У нас в сім’ї на Новий рік було заведено обмінюватись подарунками. Часто це були приємні дрібнички, або речі які обов’язково знадобляться. Коли син був маленький ми клали йому під ялинку іграшки. Досі пам’ятаємо його щасливий вираз обличчя, коли у пакунку було саме те, що він замовляв в листі до Діда Мороза. Згодом, появилась донечка. Тоді подарунки бузи іншими. Я обожнювала вибирати для неї ляльки, адже таких як зараз, не було в моєму дитинстві.
Цей Новий рік мав бути особливий, тому що син пообіцяв познайомити з обраницею. Ми з чоловіком хвилювались, адже йому було тридцять, але ні жінки, ні дітей у нього не було. Він усього себе віддав навчанню та професії. На наші питання, чому ще не одружується, син відповідав що ще не знайшов ту саму. Можливо, вона, ця таємна незнайомка мала бути “тою самою”.
Донька була повною протилежністю брата, тому ще в дев’ятнадцять років вискочила заміж за одногрупника з університету. Ні вона, ні ми з чоловіком, не жаліли про таке раннє одруження. Тому що вони народили нам наших улюблених внуків. Цього року, як більшість попередніх ми святкували в колі сім’ї’.
Я довго думала, що подарувати можливій майбутній невістці. Мені не було нічого відомо про неї, про її вподобання та смаки. Отож, вирішила діяти на свій розсуд. Я обожнювала в’язати. Для внуків часто створювала шапочки, шарфики або кофтинки, які вони з задоволенням носили. Тому для цієї дівчини я вирішила зв’язати рукавички.
Я довго розглядала сайти з модними в цьому сезоні моделями рукавичок. Вибравши дизайн, почала шукати необхідні матеріали для роботи, щоб виріб був не лише гарним, а й грів ручки дівчині. Вибір зупинився на молочно-білому мохері. Тоді взялась за плетіння.
Не зважаючи на робочі будні, особливо перед закінченням року, особливий навал завдань, щовечора я працювала над рукавичками. На щастя, мені вдалось встигнути та мій виріб був саме таким, як був у моїх планах. Проте, на цьому клопоти не закінчились, потрібно було зготувати страви на святковий стіл. В поміч прибула донька. Поки чоловік з зятем встановлювали та прикрашали ялинку, ми нарізали салати та запікали качку. Такі були традиції у нашої сім’ї.
Ввечері почувся гуркіт машини. Це був син з дівчиною. Коли вони вступили на поріг будинку, мене вразила її зовнішність. Наче ті ляльки, які купувала донці в дитинстві, така ж пластикова та штучна. Невже такий типаж приваблював мого сина? В неї були збільшені губи, нарощене волосся та вії, її манікюр виглядав наче кігті дикої кішки, такий же довгий і гострий. На її ключиці виднілось татуювання, надпис незрозумілою мовою. Вечір обіцяв бути цікавим.
Ми сіли за стіл. Виявилось, дівчина була донькою декана університету. Не дивно, що дівчина так виглядала, вона була мажоркою. Коли я спитала, чим вона планує займатися в майбутньому, відповіла, що косметологом. Обраниця мого сина планувала, робити, на її думку, звичайні та пересічні лиця красивими.
Настав час обмінюватись подарунками. Дівчина, подарувала мені креми від зморшок, а чоловіку пляшку хорошого коняку. Тоді я дістала свій пакуночок з саморобними рукавичками.
-А що це за бренд ? – спитала вона.
-Це я своїми руками зробила для тебе, думаю, вони зігріють твої руки цієї зими.
Дівчина подивилась на них неоднозначним поглядом. Жуючи гумку вона сказала:
-Цікава штука. Наче в дитячому садочку, або у клубі умілих ручок. – та засміялась.
Мені була не приємна така поведінка дівчини. Проте, не мені було вирішувати сина, тому що він сам все добре бачив.
Потім він вирішив відвезти дівчину в клуб, бо їй було скучно разом з нами. На прощання, син просив на неї, тому що в неї інші стандарти, а рукавички дуже красиві.
З того часу мене болить серце за сина і його новорічний сюрприз.
