Я ніколи не претендував на чуже майно, але зараз хочу справедливості. Моя дружина повинна була отримати квартиру, але родичі передумали. Мені ж сюди влізати не можна, бо я не маю на це право, як сказала Катя.
З дружиною ми живемо разом 7 років, у нас троє дітей. Одружилися ми ще студентами, жили спочатку в гуртожитку, а потім, коли я став більше заробляти, ми вже орендували квартиру. На свою власну квартиру ми ще не заробили, бо з трьома дітьми нереально відкласти якісь гроші на нерухомість.
Той факт, що у нас немає власного життя, нас обох таки дуже хвилює. А те, що у дітей немає свого постійного дому, взагалі не дає спокійно спати вночі. Ми змінюємо орендовані квартири й тому не можемо відчути себе «як вдома» – немає впевненості в завтрашньому дні, та й ремонт робити в чужій квартирі бажання немає, нащо туди вкладати кошти, якщо нас можуть попросити з’їхати в будь-який момент.
Моя дружина народилася і виросла у місті, а її родина має декілька квартир. Одну з них покійна бабуся дружини просила свою доньку віддати Каті. Заповіт залишити вона не встигла, тож все було на словах. Та моя теща вирішила переоформити ту квартиру на молодшу доньку, яка була вже від іншого чоловіка, вітчима Каті. Вона сказала, що Маші потрібніше, їй треба ще влаштовувати своє особисте життя, а у старшої є чоловік, то він подбає про дах над головою. Мені за дружину стало дуже прикро, бо саме Катя доглядала за своєю бабусею і та її дуже любила. Ми за свої кошти купляли продукти та ліки для неї й приїжджали по першому телефонному дзвінку.
У тещі з її чоловіком є ще дві квартири, й вони цю «зайву» площу здають. Мови про те, щоб заселилися туди ми – немає. Я знаю, що вітчим Каті категорично проти цього, бо це для нього копійка, але ж мати дружини – вона чому так ставиться до нас? Ну нехай вона не любить мене, та ж у неї є троє рідних онуків! Розмовляти про це все зі своєю матір’ю Катя відмовляться, вона не хоче сваритися з родичами, бо її мама інколи глядить наших дітей.
Згодом я дізнався, що теща хоче переоформити свою квартиру на сина свого чоловіка від попереднього шлюбу. І тут я не змовчав і висказав їй все. Сказав їй, що вона погана мати й розділяє своїх дітей, когось любить, а когось ні. Нащо вона тоді відповіла: що це я поганий чоловік й батько, бо не зміг забезпечити свою родину житлом. А ще додала, що вона не хотіла, щоб Катя виходила заміж за мене, тому й ображається ще й досі на неї.
А я не розумію, чим я заслужив таке відношення до себе? Я з усією душею допомагав і ремонт тещі у квартирі робити та за бабусею дружини доглядав, заробляв кошти на її лікування, яке тоді коштувало недешево.
Не знаю, чому моя Катя вирішила, що не буде ні з ким судитись і доказувати свої права. Мене ображає така зневага до моєї сім’ї й така байдужість рідної бабусі до своїх внуків.
Всі свої образи я висказав родичам, на що вони мене обізвали «альфонсом» й сказали, що я хочу наживитись за рахунок своєї дружини.
Катя ж мене не підтримує. Вона дуже образилась на мене і сказала: «А що нам дали твої батьки? Яке ти маєш право дорікати моїм, якщо то їхня нерухомість? Вони мають розпоряджатися своїм добром так, як самі того захочуть».
Дружина на цю тему розмовляти більше не хоче й навіть відправляє мене вибачитись перед всіма. Та я не буду цього робити, й досі не розумію, як так, що совість не турбує таких людей, як вони.
Одним словом, я не знаю, як ми всі надалі будемо спілкуватися і чи варто це взагалі робити…
