Коли Степан дізнався про те, що його найкращий друг, з яким він виріс, сидів за одою партою у школі та зараз працює в одній фірмі, лише на різних посадах, залицяється до його жінки, а вона ще й відповідає взаємністю, просто опустив руки. Чоловік не знав та не розумів, як діяти в даній ситуації, що склалася. Спершу Степан хотів наробити великий скандал, щоб зганьбити Тараса та Ліду, потім думав по-тихому попросити дружини отямитися, зберегти сім’ю, адже вони вже виховували двох дітей. Та врешті-решт все вирішилося само собою.
Степан працював у відділі продажів, а Тарас був його начальником. Хоча Степан навчався краще в університеті, він не мав таких зв’язків, котрі мали батьки Тараса. Саме вони допомогли синові обійняти високу посаду. Тарас користувався своїм службовим становищем, ображав підлеглих, принижував різними кличками та не допускав ніяких попусків. Якщо він сказав, що у святковий день працюємо до 18:00, то значить так і мало бути, ніхто нікуди не йшов швидше, не відпрошувався, навіть не просив. Не раз Тарас сварився з жінками, в котрих хв0ріли діти та вони просили підписати лікарняний. У таких випадках він радив просто звільнити робоче місце для іншого, в кого немає сопливих малят вдома.
Та Степан старався не сперечатися зі своїм начальником, попри те, що був найкращим його другом. Про роман своєї дружини з Тарасом Степан дізнався, коли на власні очі побачив їх у кафе, потім як начальник підвозить Ліду додому, потім вона приносила дорогі подарунки додому, а обманювала, що купила собі з премії чи подарували колежанки на роботі. Степан довго не наважувався на серйозну бесіду. Він не уявляв, як житиме без жінки, котру палко кохає. Навіть готовий був пробачити їй зраду та обман. Не уявляв, як ділитимуть дітей та що вони будуть відчувати, коли дізнаються, що тато з мамою розходяться. У дитинстві Степан сам пережив таке, тому знав, які це болючі відчуття.
Коли Степан повернувся додому, крім дочки, більше вдома нікого не було. Раптом у дзвінок подзвонили, чоловік здивувався, адже дружина має ключі. Пішов відкривати, побачив Тарас з Лідою, які стояли обійнявшись. Він просто втратив на секунду дар мови, але потім вирішив прикинутися, що нічого не розуміє:
– Що вирішили розіграти мене? Ну заходьте, чого стоїте? Де ви зустрілися? По дорозі до нас, так, Тарасе? – Степан пильно подивився в похмуре обличчя начальника.
– Будь ласка, не потрібно вдавати, що ти нічого не розумієш. Годі, я й так вже стільки років з таким дурнем, як ти. Давай, хоча б розлучимося по-людськи, – нервово сказала Ліда.
– Як це розлучимося? – ошелешено запитав Степан.
– Ну як, йдеш до відповідного органу, пишеш заяву, а потім все…- не втримався та сказав Тарас, а потім продовжив: Ми з Лідою вже давно разом. Вибач, друже. Просто ти не зумів берегти такий скарб. А я не зміг пройти мимо. Таку жінку потрібно на руках носити. Та й що можеш дати їй ти, простий робочий?
Степана, неначе холодною водою облили. Йому враз так захотілося врізати Тарасові по пиці, але він хотів ще почути власне дружину:
– Степане, я довго думала. Та прийняла рішення – розлучитися буде найкращим варіантом. Нудно мені з тобою. Дітей я забираю. А ти деколи їх провідуватимеш.
– Ні, дорогенька. Діти залишаться жити тут, у моїй квартирі, зі мною, – випалив Степан.
– Ну як хочеш. Як був дурнем, так ним і залишишся, – засміялася Ліда.
– Геть з моєї квартири, – Степан вказав пальцем на вхідні двері.
Після того візиту, чоловік ще довго сидів у квартирі та просто не міг зрозуміти, де і в чому саме помилився. Мабуть, занадто багато дозволяв Ліді, ніколи вона не рахувалася з ним, зажди робила, як сама вважала за потрібне. Та знав одне, що з Тарасом точно такого не буде. В ту мить Степану стало шкода Ліди.
– А тебе хто пожаліє, дурень? – тихо прошепотів Степан, враз піднявся та вже зовсім з іншим настроєм взявся готувати вечерю для себе та дітлахів.
