Моя донька вже 5 місяців ходить до дитячого садка. Чесно кажучи очікування – реальність не справдились. Я планувала, що тоді у мене появиться вільний час і я зможу піти на роботу чи займатись домом. Мені розповідали вихователі, що донечка спершу має адаптуватись до садка, а тоді залишатиметься на цілий день.
Казали, що це триватиме не більше двох тижнів, тому цей час я пережила спокійно.
Оленка відвідувала садок, а я її забирала в обід. Вона захоплено розповідала про діток та вихователів, як граються, співають та малюють. Я раділа за донечку, адже вдома я не могла їй цього дати, а там спілкування та ігри з однолітками, що ще потрібно дитині?
Та крім таких позитивних моментів, появились ще й постійно хвороби. Виходило так, що тиждень – півтори Оленка ходить в садок, а тиждень сидить вдома з температурою. Тому наша адаптація затягується, тішила себе я. Але раз за разом, місяць за місяцем, а вихователі все наполягають на тому, щоб я її забирала в обід.
Це починало дратувати, адже з вечора донечка розказувала, як хоче гратись з дітками увесь день. Та й що я можу зробити за тих нещасних декілька годин? Не встигнеш розвернутись як пора забирати Оленку.
А це ще я мала змогу не працювати, бо чоловік нашу сім’ю добре забезпечував, оскільки працював на керівній посаді. Ще в декреті думала над тим, щоб знайти якусь справу до душі, але все якось не складалось.
Та як справляються батьки, які не можуть собі дозволи забирати дитину в обід, чи щотижня брати лікарняний? Мені важко це уявити, адже няню наймати дорого, а бабусі з дідусями не всіх є.
Наприклад, я б точно не впоралась розриватись між дитиною роботою і домом. Для мене такі жінки, які все встигають, просто герої сьогодення.
Та проблема не вирішувалась, вже сама говорила, що заберу Оленку на годину чи півтори пізніше. Тоді почалось щось не зрозуміле мені – вихователі телефонували й жалілись, що донечка сильно плаче. Але ж це хіба не їхня робота, заспокоїти та зацікавити дитину? Я, мабуть, як і кожна мати одразу бігла за Оленкою.
Якби вона не захворіла, точно б тоді пішла робити розбірки. Нещодавно донечка повернулась у садок, але ситуація не змінюється – далі вимушена забирати її перед денним сном. Вирішила для себе, якщо найближчого тижня все не вирішиться, потрібно буде серйозно розмовляти з вихователями. І сподіваюсь, все буде добре, адже міняти садок не хочеться.
А ви як би вчиняли на моєму місці?
