Аллу охопила така гордість за своє рідне

Алла з чоловіком та сином поверталася потягом від родичів з рідного невеличкого містечка, де народилася та прожила до заміжжя до столиці. Цього разу взяли вагон-купе, хотіли їхати з комфортом та в тиші. Правда, зайняли три полиці. На четвертій верхній полиці довго нікого не було з пасажирів. Алла вже зраділа, що, мабуть, до Києва вже так ніхто й не підсяде. Та серед ночі почули таки якийсь легкий шум. Злегка при відкривши очі, побачила молодого чоловіка високого зросту, що якраз примощував свій багаж та розстеляв постіль, щойно видану провідницею.

Зранку проснулися рано, бо вагон вже гудів: хто снідав, хто вже виходив на призначеній йому станції, хтось весело щебетав по телефоні. Постукала провідниця та привітно, побажавши доброго ранку, запитала:

– Бажаєте чаю чи кави?

Алла відразу замовила два чаї та одну каву для себе. Молодий чоловік поруч мовчав, видно було, що зніяковів. Провідниця ще раз перепитала, та відповіді не було. Тоді Алла спробувала запитати російською те ж саме, подумала, що пасажир не розуміє української. Та це теж не допомогло. Алла викладала в школі англійську мову, тому повторила все знову по-англійськи. Видно було, як хлопчина зразу пожвавішав та швидко відповів, що залюбки вип’є чаю.

До кінцевої зупинки залишалося обмаль часу, та Алла встигла поспілкуватися недовго з молодим юнаком. Від нього дізналася, що родом він з Молдови. Українською володіє дуже погано, але зараз в процесі вивчення. А в Україну приїхав, бо шукає людей, що грають на цимбалах або бандурі. Вони з друзями в Молдові мають свій музичний гурт, хочуть перебрати трохи нового досвіду від українців.

Аллу охопила така гордість та радість за народ, за країну. Вона з чоловіком та сином ввічливо попрощалися з чоловіком та попрямували на таксі…

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Аллу охопила така гордість за своє рідне