Анна розійшлась зі своїм чоловіком Степаном через те, що він часто зривався на ній, і дозволяв собі підійняти руку. А от її сусідка Іра вирішила, що це Аня погана, і запросила Степана жити до себе

Степан з Анною одружились, коли їм було по 22 роки. Жили вони спокійно та добре. У шлюбі в них народилось двоє дітей, вихованням яких займалась Аня. Жінка встигала все: піти на роботу, приготувати їсти, повчити уроки з дітьми, поприбирати вдома, поки чоловік сидів перед телевізором та жалівся на важку роботу.

Їй було важко, але вона не жалілась, бо з дитинства їй сказали, що чоловіка треба любити та шкодувати — на те він особа чоловічої статі.

Діти виросли, поїхали вчитись у різні міста, і жінка лишилась одна. Ні, Степан був у квартирі, жив там, їв, спав, але Анна почувалась самотньою. Згодом чоловік почав випивати, і з кожним днем все більше. Його почали дратувати будь-які слова дружини, їжа стала несмачною, ліжко кривим, а квартира брудною, і Степан почав зриватись. Він часто кричав на дружину, хоч вона була абсолютно не винна.

Його крики Анна ще могла терпіти, але коли він підійняв на неї руку, то зібрала його речі і примусила піти з дому.

– Йди, інакше я напишу на тебе заяву за побиття. Вже завтра піду й зніму побої! Ти цього хочеш? – Аня була м’якою, але за себе постояти вона могла.

Степану не було куди йти, тому цілий вечір він провів на сходах у під’їзді. Анна знала, що вона без нього впорається, і почуватиметься нормально та повноцінно.

Та наступного дня, коли вона йшла на роботу, то побачила, що старші жінки, що сиділи біля входу в під’їзд, перешіптуються про щось, дивлячись на неї.

– Про що ви говорите, га, бабцю Ірино? Щось не так? Якщо ви говорите про мене, то скажіть мені це в обличчя!

– Що то ти, Анно, така погана хазяйка, що від тебе чоловік пішов? Ми думали, що ти хороша хазяйка, а ти он яка — безнадійна. Не дарма завжди Галя казала, що дружина, і мати з тебе нікудишня.

Аня пішла від жінок, нічого не розказавши їм. Вона давно бачила, що сусідка Галя поклала око на її чоловіка. Часто вона залицялась до нього, та й іноді чула, як та розповідала Степану, що вміє готувати все на світі! А голубці її — пальчики оближеш.

Анна здогадувалась, що то Галина “підібрала” її чоловіка, і забрала жити до себе. “Та й нехай, – думала вона, – він вже давно з розуму зійшов з тою горілкою. А мені й не шкода буде Гальки, якщо той їй дасть зрозуміти, що вона за людину додому притягнула.”

Того вечора в гості до Анни прийшла сусідка Галя і сказала, аби та не переживала за свого чоловіка, бо він тепер у надійних руках.

– Казав Степан мені, що ти його не годувала майже, не говорила до нього, і до друзів не пускала. Не дарма він від тебе втік! – сказала Галя й пішла додому.

Виходить, Степан ще й своїй новій співмешканці розказав, що я така погана. – Мізкувала Анна. – А що я можу зробити? Нехай радіє Галина, що “такого” чоловіка собі знайшла.”

Всі сусіди зглядались на Аню, наче на дурепу, яка впустила своє щастя, протягом місяця, а одного вечора Галя постукала до неї у двері, та попросила пробачення.

– Вибач, сусідко, що ображала тебе. Я дуже помилялась. Допоможи мені, будь ласка, Степан мене щойно так вдарив, що я боюсь йому просто щось говорити тепер. – Плачучи говорила Галина.

Анна не знала, що робити, адже з однієї сторони їй було шкода сусідку, а з іншої — зовсім ні.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Анна розійшлась зі своїм чоловіком Степаном через те, що він часто зривався на ній, і дозволяв собі підійняти руку. А от її сусідка Іра вирішила, що це Аня погана, і запросила Степана жити до себе