Бабуся Ганнуся була такою собі сухенькою, маленькою, як семирічна дівчинка, старенькою. Вона говорила тихо, розбірливо та спокійно. Ніяких криків, підвищення тону, образливих слів. Та навіть незадоволеного лиця ніхто не бачив у бабусі Ганнусі. Сусіди щиро дивувалися, як можна дожити до таких літ усміхненою, життєрадісною та завжди готовою допомогти.
Сусіди добре знали важку долю старенької. Проте ніхто й ніколи навіть не наважувався щось згадувати чи запитувати в бабусі. Чоловік її не повернувся з війни. А яка любов була між ними! Про таку хіба в книгах пишуть та в фільмах показують. Кремезний чолов’яга з дужими руками ласкаво дивився на сою красуню та завжди повторював:»Зіронька моя!». У такі моменти Ганнуся ще більше світилася від щастя та готова була піти за милим хоч на край світу.
Дітей в бабусі було двійко: хлопчик та дівчинка. Зараз бабуся Ганнуся має величезну родину: діти, невістка, зять, п’ятеро внуків та шістнадцять правнуків! Коли вони всі з’їжджаються до неї в гості, то навіть не поміщаються в крихітній квартирі. Тоді всі разом, обов’язково з бабусечкою, їдуть на дачу до сина Ганнусі.
Якось сиділа на лавці під будинком. Якраз приїхало декілька машин. Відразу зрозуміла, що то по Ганнусю. Вийшов її син, внучка зі своїми малими дітьми. На вигляд малим було років 3, 5 та 7. Галасливі, смішні, вперті. Всі кучеряві, як їхня мама. Такі собі світлі маленькі янголятка. Син Ганнусі привітався та зайшов до будинку. Через декілька хвилин вийшов вже разом з мамою та вів її попід руку до авто.
Ганнуся радісно глянула на правнуків та щиро усміхнулася, простягаючи кожному з них по цукерці.
– Феее,- гидливо подивилася на солодке середня дівчинка. Я таку не люблю. Це найдешевші цукерки, котрі я коли-небудь їла. Забери, бабо.
Було видно, що мамі дівчинки стало геть ніяково. Вона розлютилася, почала верещати, дала добряче по п’ятій точці малій. Та розплакалася, сльози горохами, ногами тупає. Тоді бабусечка Ганнуся тихенько підійшла до правнучки, присіла біля неї на гойдалці та почала казати:
– Солодка моя, дівчинко моя. Навіть якщо тобі не подобається ця цукерочка, ти могла просто її взяти. Не гидуй їстівним. Я знаю, зайчику, про що тобі говорю. А ти, Насте, – звернулася до жінки, перестань верещати на дочку. Я зовсім не ображаюся.
Коли малеча закінчила кричати, всі сіли в авто та поїхали. Ганнусі не було вдома декілька днів. Лише наступних вихідних її знову привіз назад син.
Бабуся виходила з авто, випадково своєю тростинкою зачепила собачку, яка проходила повз зі своїм господарем. Молодий чоловік грізно глянув на бабусечку та як закричить:
– Ти що, стара шкапо, не бачиш, куди йдеш? У такому випадку в хаті треба сидіти, а не лазити по вулиці. Відкрий трохи очиська, коли вивалюєшся своїм трухлявим тілом з машини.
Син Ганнусі вже хотів дати по пиці молодому юнаку. Та бабусечка швидко його зупинила одним лише жестом та сказала:
– Юначе, не хотіла завдати шкоди ні вам, ні вашій собачці. Нехай це буде моїм найважчим гріхом, – усміхнулася лагідно Ганнуся.
Юнаку, мабуть, стало соромно. Він опустив додолу очі та швидкою ходою пішов далі.
