Ліза народила другу дитину, коли бабусі Марті давно перевалило вже за вісімдесят. Першою з’явилася на світ Марічка, цього разу мама подарувала їй крихітного братика Назарка.
Лізка добре перенесла пологи та напрочуд швидко відновилася. Її виписали з сином з полового будинку та через два тижні надумали хрестити немовля. Домовилися зі священником, замовили хороший ресторан, прикупили обновок та вибирали торт на свято.
Ось наступив довгоочікуваний день хрещення. Ліза вже було сіла до машини, щоб їхати в церкву, як раптом скрикнула, що дещо забула. Чоловік різко загальмував, дружина чимдуж помчалася до будинку. У машину повернулася з невеликою баночкою, в якій був мед.
Коли хрестили Марічку довго йшла суперечка, бо бабуся Марта доказувала, що у водичку потрібно долити капельку меду, щоб життя дитини було легким та солодким, а також він захищає від різних негараздів. Ліза вперто не хотіла слухати забобони бабусі. Та мама дівчини таки випросила, щоб послухала стареньку.
Коли Лізка зайшла до церкви, всі вже стояли. Бабуся Марта озирнулася та радісно подивилася на внучку. Перша, що впало в очі, була маленька баночка, в котрій бабуся Марта розгледіла мед. У старенької на очах виступили сльози. Вона гордо розпрямила свою згорблену від років та праці спину та щиро посміхнулася внучці. Здавалося, бабуся в той момент так гордилася по-доброму собою, рідними, немарно прожитим життям…
