На моє 18-річчя батьки запланували велике свято, куди запросили багато моїх друзів та близьких родичів. У списку запрошених була бабуся Оксана, яка вже близько 12 років працює в Ізраїлі. За той час, коли Оксана проживала закордоном, я її бачила десь разів 5, бо приїжджала вона сюди дуже рідко — все економила, аби заробити більше грошей.
Мій дідусь зовсім не хотів працювати, а лише бавився алкоголем, та і зараз я його часто бачу не зовсім тверезим, тому бабуся і поїхала. Певно, їй набридло жити в злиднях. Також моя тітка Варвара тоді завагітніла і зовсім не мала грошей, аби забезпечувати майбутнє маля. Тому під впливом усіх цих факторів вона й прийняла таке рішення — поїхати працювати закордон.
На дні народженні було немало людей. Ми замовили стіл просто неба в чудовому ресторані за містом. Всі сходились, вітали, приносили подарунки, та бабуся трохи спізнювалась. Ми не сідали за стіл, поки її не дочекаємось, і от вона прийшла. Вигляд вона мала просто чудовий: у свої 43 роки вона виглядала на 30. Гарна, худенька, з підтягнутою шкірою та тілом, вона з’явилась на свято. Мене це дуже здивувало, оскільки останній раз вона приїжджала 4 роки тому, і вигляд в неї був змученим, а зараз так розквітла.
Свято було чудовим: багато уваги від близьких, безліч подарунків, приємні привітання. Та останньою свій подарунок вручала мені бабуся. Оксана подарувала мені маленьку коробочку, але попросила відкрити відразу. В ній лежали ключі від машини. Я була шокована, всі гості також. Я подякувала їй, і вона сказала, що повинна бігти.
Впродовж свята я чула багато розмов про неї, мовляв, така краля приїхала, машину подарувала, і навіть не посиділа толком зі всіма, втекла.
Наступного дня я бігла в салон краси, аби мені зробили зачіску, для фотосесії, яку подарували подруги, і там я зустріла свою бабусю. Вона сиділа і чекала своєї черги на педикюр. Вона попросила зачекати її, бо вона хоче мене з кимось познайомити.
В мене не було жодних здогадок хто ж це може бути, але я не розпитувала. Коли всі процедури закінчились, і ми вийшли із салону, то Оксана провела мене в машину, яка стояла поруч із приміщенням. За кермом сидів гарний, статний чоловік. “Це Ноам — представила мені його бабуся, – ми з ним разом вже 4 роки.” Вона посміхалась, а я починала розуміти звідки ж в неї взялось стільки сил та краси. Поруч із ним вона розквітла, а я цьому раділа.
Про Ноама не знав більше ніхто, тому бабуся попросила нікому нічого не говорити, адже не обов’язково всім про це знати. Я погодилась, адже це зовсім не моя справа.
Ми поїхали в кафе, і я помітила, як бабуся посміхається поруч із ним. Вона щаслива, забезпечена, чудова жінка, яка вперше відчула щастя. Оксана забула про злидні, в яких жила із моїм дідусем, про постійні переживання про те, де пропадає її чоловік, вона нарешті розслабилась.
Тому я радію, що в неї все склалось чудово. Вона заслужила на це більше, ніж хтось із нас.
