У нас двір дружній, там усі один одного знають, от у сусідньому під’їзді мешкає сім’я. Чоловік, дружина і п’ятеро діток, різного віку. Батько виглядає доглянутим, ніколи не скажеш, що йому вже 40 років, вміє себе подати.
Та за дітьми вони не дуже доглядають, роботи в того чоловіка, здається, немає. Дружина сидить теж вдома, бо меншому малюки два роки. От ми зі своєю, вирішили допомогти їм.
Запропонували Колі бути нашим водієм.
У перший же день, чоловік був одягнутий, як на червону доріжку. То руку дружині подає, компліментами засипає.
Я йому усе пояснив, як правильно керувати цим автомобілем. Можливо, він чого не знає, а так я буду вже спокійним за свою дружину, тому що возить він в основному її.
Настанови дав та й усе. За уніформу нічого не говорив, думай хай одягається, як йому комфортно.
Наступного ранку, бачу йде «орел». Вибритий, парфумами за кілометр несе. Окуляри, та футболка, яка всі мускули облягає.
Та це таке, сів він у машину й щось там колупається, то під капот загляне, то щось ще там метушиться, зняв футболку, мабуть, гаряче йому, звісно ж бігати туди-сюди.
Я вирішив, підійти, кажу присядь, що там трапилось. Він сказав, усе гаразд, й почав мені розповідати, який я щасливий, що маю таку дружину.
Спочатку, не зрозумів до чого ця мова, але подякував.
Кілька днів, він приходив до нас на роботу, як тільки дружину везе, то вже волосся поправляє, парфуми свої дістає.
Не зміг я довго дивитись на ці концерти й звільнив його.
Та Ігор не засмутився, далі пішов шукати легких грошей.
Одного дня, коли у мене мав бути робочий, я лишився вдома з сином, а дружина поїхала по справах. Чую дзвінок у двері. Бачу Ігор.
Дивлюсь у вічко, він там стоїть “хорошиться”, не знав же, що я дома. Відкриваю двері, бачу настрій його одразу впав чомусь.
Прийшов солі взяти. Та знову став, розповідати, яка ж у мене прекрасна жінка. А у нього все складно. Я так послухав, постукав його по плечі й кажу: «Йди, друже, додому, а зі своєю дружиною сам я впораюсь.»
У житті, доля зводить тих людей, які мають разом бути. Хороших з хорошими і навпаки. А скиглити й заздрити комусь не потрібно, краще над собою спробувати попрацювати спершу.
Більше з тих пір ми не товаришуємо, лише вітаємось у дворі, коли повз йдемо.
