Байдужа матір та добрий син

Люся була красивою, молодою жінкою, сповненою сил та енергії. Вона відбою не мала від залицяльників, та лише глузувала з них. Завжди говорила батькам, що поки що не зустріла того, який буде її вартий. Мама лише скрутно хитала головою, бо бачила, що важкий доччин характер може зіпсувати її майбутнє. Батько старався взагалі не вмішуватися, бо вважав, що доля доньки – її особиста справа та вибір. Та й що він, чолов’яга, котрий майже все життя пропрацював у шахті розбирається в коханні та ласках?

Нарешті сталося так, що Люся завагітніла від одного сільського парубка – Олексія. Для всіх це було великим шоком. Сама дівчина то впадала у нервові зриви, то ридала від щастя. Вона ще тоді не усвідомлювала, яка це велика відповідальність – створити сім’ю та стати хорошою матір’ю. Люся не вміла робити нічого по дому, тому що мати ніколи не змушувала, все сама та сама. Так само дівчина ще ніде не працювала, бо була повністю на забезпеченні батька. Без жодної освіти, особливих навичок та вмінь, вона виходила заміж. А Олексій був тихим та сумирним хлопчиною, про якого в селі говорили «тихоня». Він був єдиним сином в сім’ї, точніше у мами, бо тата не стало давно.

Весілля було шикарним. Батько Люсі постарався зробити для дітей цей день незабутнім. Олексій тоді працював вантажником, тому особливих заощаджень не мав. Проте майбутній тесть знав хорошу вдачу парубка та велів не хвилюватися, мовляв, потім відробите. Люся навіть на весіллі поруч з нареченим поводила себе зухвало, нахабно та некрасиво, як мінімум. Олексія вона зовсім не любила, просто так колись гуляла з ним, чого не скажеш про почуття хлопця.

Спільне життя почали в будинку Люсі, разом з її батьками. Теща, як і раніше, догоджала у всьому доньці. Тим паче тепер, коли їй потрібен був спокій та тиша. А Олексій неодноразово повертався з роботи та разом з мамою Люсі ставав то картоплю чистити, то підлоги мити. Він не вмів та не любив сидіти без роботи тим більше коли старші працюють, то як буде сидіти без діла.

Люся народила прекрасного здорового хлопчика. Назвали його Дмитром. Олексій літав від щастя, немов на крилах. Він навіть взяв відпустку на місяць на роботі, щоб провести якомога більше часу з найріднішими. Проте цього й так ніхто не оцінив. Син ріс капризним та вередливим. Олексій по черзі з батьками Люсі носили його на руках майже цілодобово. А жінка тим часом відсипалася, бо ж це вона носила його цілих дев’ять місяців під серцем!

Люся була поганою матірю та дружиною. Вона нічого не робила по дому, не любила Олексія та зовсім не приділяла увагу сину. А потім взагалі заявила, що таке життя їй набридло, вона їде до Італії. Олексій не говорив нічого, а її мама просто плакала та просила отямитися.

Люсі не було багато років. Вона не давала про себе ніяких звісток. Олексій став дідусем уже вдвічі. Жінки більше так не мав. Дмитрик дуже допомагав батькові, бо вже недобре чувся у своєму віці.

Якось роздався телефонний дзвінок:

– Дмитре, то мама твоя…Мені дуже зле зі здоров’ям, а коштів я не маю. Ну так сталося. Мені потрібно терміново в Україну повернутися. Допоможеш?

Чоловік мовчав. Він наступного дня перекинув гроші їй на картку. Проте вхідні дзвінки заблоковував.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Байдужа матір та добрий син