Батьки дружини звели нам невеличкий будинок по сусідству. Ми туди переїхали через якийсь час після весілля, бо робили там ремонт, купували меблі та облаштовували його для життя, бо ж фактично мали голі стіни на початку. Дім нотаріально належить татові дружини, бо він всю родину і все любить тримати на контролі. Проживши тут кілька років, ми вирішили, що надто незручно мешкати у селі й щодня їздити на роботу у місто, а тому варто продати будинок, додати грошей або взяти іпотеку і купити квартиру у місті. Тесть навіть чути про таке не хотів. Сказав, що продавати те, що зводилося своїми руками негоже, маємо час назбирати на власне житло, якщо так хочеться жити у місті

З Оксаною ми познайомилися у місті, звідки я родом. Я жив з батьками, а тому коли ми вирішили одружитися, то планували винаймати житло у місті, бо тут і працюємо. Та батько Оксани наполіг, щоб ми переїхали у хату, яку він звів по сусідству, запевнив, що бо маємо машину, то до міста 20 хвилин їзди, просто трохи раніше будемо прокидатися. Ми довго думали й врешті згодилися. На той час так було таки вигідніше. Всі заробітки ми вклали в облаштування будинку, бо мали голі стіни, навіть без внутрішніх міжкімнатних дверей. Допомагали чимало й мої батьки.

Так ми прожили уже кілька років, за цей час отримали підвищення на роботі й тепер хоч і заробляти стали більше, але й роботи додалося, стали раніше виїздити, пізніше повертатися і мешкати так далеко від міста стало зовсім незручно.

Ми з дружиною порахували заощадження і вирішили, що як продати будинок, то може вистачити на більшу частину квартири у спальному районі, недалеко від роботи, а решту можемо виплатити в кредит.

Ми сказали про це батькові Оксани, але він розсердився. Сказав, що в ту хату скільки труда вкладено, своїми руками все зведено і що життя у місті нестабільне. Не варто продавати житло в селі, адже завжди буде куди повернутися, а як так хочемо власну квартиру, то жити нам є де і маємо час збирати на власне житло.

Та ми розуміємо що наших заощаджень ще замало, а час іде. Можливо ми дітей завести захочемо і тоді буде ще складніше жити між містом та селом. Жити та працювати у селі ми не планували ніколи, та схоже такий план на життя мав батько Оксани. Адже він все своє життя звик усіх контролювати та вирішувати як краще. Не знаємо тепер як його переконати й вмовити передати нам будинок. Я особисто на нього не претендую, хоч і вклав туди чимало, готовий, щоб він переписав його лише на Оксану. Він чоловік непоганий, але ця його манера тримати все під контролем мені не до вподоби, адже його донька вже доросла і має свою родину, де я не поводжуся так авторитарно, ми звикли все разом вирішувати й приходити до спільної думки.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Батьки дружини звели нам невеличкий будинок по сусідству. Ми туди переїхали через якийсь час після весілля, бо робили там ремонт, купували меблі та облаштовували його для життя, бо ж фактично мали голі стіни на початку. Дім нотаріально належить татові дружини, бо він всю родину і все любить тримати на контролі. Проживши тут кілька років, ми вирішили, що надто незручно мешкати у селі й щодня їздити на роботу у місто, а тому варто продати будинок, додати грошей або взяти іпотеку і купити квартиру у місті. Тесть навіть чути про таке не хотів. Сказав, що продавати те, що зводилося своїми руками негоже, маємо час назбирати на власне житло, якщо так хочеться жити у місті