Прийшов я якось у кафе, захотілося відпочити від щоденної рутини. Цілих пів року буквально виривав зубами бажану посаду та нарешті підвищили, вирішив відзначити це за чашкою кави. Скромно, але й так зійде. Підійшов до мене офіціант та тут чую:
– Вітя, ти чи що?
Підіймаю голову й бачу свого друга, Діму:
– А ти тут яким вітром? Змінив роботу?
– Та ні, ще одну знайшов, дуже терміново потрібні гроші.
– Так ти ж ніби в школі викладаєш математику. Начальство знає?
– Так, знає, нічого не говорять. Мені вистачало б зарплатні вчителя, якби не моя дівчина та її батько, — почухав потилицю той.
– А що не так?
Той вже вирішив присісти навпроти та почав розповідати:
– Загалом, так скажемо, Каті потрібна допомога. А допомога полягає у покупці нової квартири, їй не комфортно жити зі мною в однокімнатній. Що, як би, дивно, на початку вона поводилася нормально, коли ми з’їхалися. Катя в усьому намагалася допомагати мені, підтримувала, коли я іноді скаржився їй на неслухняних дітей в класі. Але потім, їй стало тісно, як вона сказала мені. Хоче квартиру трохи більшу, може навіть будинок. Чесно кажучи, я був дуже шокований, адже за короткий термін буде нереально заробити велику суму на будинок. А вона вимагає прямо зараз, головне, сама нічого не робить, вона не шукає собі роботу. Начебто не маленька вже, а поводиться не дуже красиво.
– Ким вона себе уявила? – обурився я, — чому ти з нею не розійдешся? Вас нічого не пов’язує, ви не одружені, у вас навіть дітей немає.
– Якби було все так просто. Ця вся ситуація дійшла до батька Катерини. Коли він дізнався, то пригрозив мені тим, що якщо я не куплю їй квартиру, то він зробить так, що мене не візьмуть ні на яку роботу, адже у нього великі зв’язки у місті. Грубо кажучи, у мене руки зв’язані.
– А що твої батьки говорять з цього приводу?
Дмитро важко зітхнув:
– Вони руками розводять, не знають, чим допомогти. Та й вони не дуже хочуть допомагати, ніяк не підтримують мене. Мама мені навіть сказала, що краще залишитися з Катериною, не розлучатися з нею, мовляв, гарна вона дівчина, дуже сподобалася. За цей рік, поки ми зустрічаємося, вона з моєю матір’ю сильно здружилася, Катя жартома називає свекрухою, а мама й не проти. І так з часом перестали питати моєї думки, чого я хочу, а чого — ні. Мої батьки тільки через Катю підтримують зі мною зв’язок.
А виїхати в інше місто я не можу та поки не хочу. Не готовий, розумієш? Я ще молодий, тільки другий десяток пішов. Хочеться просто щоб скоріше це все закінчилося. Зберу потрібну суму грошей та віддам їх Катерині. Я ту квартиру купувати сам не збираюся, ще скажуть, що не таку купив.
– Так тобі на покупку квартири термін все одно дали, так?
– Так, пів року.
– І як, впораєшся?
– Ну, не впевнений, але спробую.
– Можу допомогти, до речі. Мене підвищили в посаді й тепер зарплата у два рази більше.
– Спасибі тобі, друже. Ти мене завжди виручав та виручаєш донині. Я тобі винен вже…
– Нічого ти мені не винен, — перебив я, — звертайся
Дмитро задумався:
– А раніше я взагалі хотів стати перекладачем. Ти ж пам’ятаєш зі школи, у мене і з англійської, і з німецької були п’ятірки.
– Так, пам’ятаю. Ти був єдиним відмінником у нашому класі.
– Як закінчиться все це, почну діяти в цьому напрямку. Математика мені завжди не подобалася. А пішов працювати у школу, бо батьки наполягали на цьому.
Раптом Діму покликав бармен, той потиснув мені руку та запропонував зустрітися після того, як закінчить роботу в кафе. Хлопець він непоганий, цілеспрямований, він заслуговує зовсім іншого, ніж те, що зараз має.
