Я не мав нікого, був сам один, хоча мені вже понад 40 років, мешкав у селі, яке далеке від цивілізації, було лише кілька хороших друзів. Наша місцина була заселена частково заможними людьми, хоча зустрічались і люди середнього класу.
Я людина пасивна, спорт – далеко не моє хобі. Тварин теж не дуже люблю, проте до моєї оселі прибився котяра, на вигляд зморений життям, тому вже не викинув бідолаху. Дав йому прізвисько – Дозі, так у мене з’явився новий, лахматий друг. Той котяра, щоправда, був надокучливий, не замовкав, співав свої серенади.
Він підіймав усім настрій, сигналізував, що в нас все гаразд. Якось так, я був не проти.
Одного разу, ми вийшли в магазин у нашому дворі.
Було так тихо, спокійно, та в мене було дивне передчуття. Дозі кудись стрімко поскакав, ну я, звичайно, за ним.
Біг він швидко, я був змушений теж, хоча біг – це не моя історія. Раптом, я побачив здалеку, два дивних згортки, придивився краще.
А там згортки, які похрипують та рухаються, спочатку налякався, та потім зрозумів, що це діти, а біля них поруч, жінка спить, здається в синцях уся, а поряд пляшка.
Певно, не чує, а може їй погано стало – забили! Так, подумав я, треба кликати на допомогу, чому ж вона тут лежить! Ой, треба ж перевірити пульс спочатку, насмілився підійти, та чую хропе. Відкрила очі, віддихнула, взяла немовля, почала щось говорити.
Вже я спинився, та послухав, що вона там бормотала. Це була жінка років 30, у якої не було рідних, і друзів у неї немає, і житла по суті теж. Ходила по знайомих, та й тих у неї небагато. За чоловіка не говорила дуже, казала лише, що зустріч була випадкова.
Чоловік мав роботу, але яку – не говорив, гроші, зате приносив непогані. Та от вона завагітніла, він був поряд, підтримував. Подарунками засипав. Дарував прикраси та квіти, засипав компліментами, а потім просто зник. Я була розгублена, адже навіть прізвища його не знала. Він просто зник, як це було у сні. Забрав всі кошти та прикраси, і зник без сліду.
Я вимушена була взяти кредит, під заставу вписала авто – це все що в мене було на той час, але тих коштів не вистачало, та й авто швидко забрали. Добре, що друзі прихистили ненадовго. Та і підробіток дали. Була двірником.
Так я була без житла та коштів. Одного дня, мені стало погано, мене забрала швидка.
Це були перейми, я народила. На моє здивування, то була двійня. З коштів у мене лишались лише державні виплати, на які я купувала харчі та хоч якийсь одяг дітям. Це були важкі дні виживання, ми не знали, що таке купувати, що бажає душа. Волонтери часом допомагали.
Рідних у неї не було, ті що є, або в тюрмі, або за кордоном. Рідних батьків, вона не знала, виросла в притулку, життя було не солодке, скажемо так. Навіть поділитись з кимось бідою, чи поплакатись комусь у плече, чи попросити допомоги, бідолашній було в нікого.
Та от ще й діти постійно стали рюмсати, голова йшла обертом, не спала, очей не могла зімкнути. Порадили випити червоного вина, щоб краще спали малята, та й стрес зняти, вона купила, пішла у двір, там її перестріли безхатьки, відлупцювали, пляшку розбили та й все. Я втратила свідомість, а потім вже зустріла Вас.
Жах, бідні діти, могли вкрасти, чи будь-що!! В голові не вкладається.
Я допоміг їй дійти до її друзів, та як побачив те кубло – жахнувся!!
Квартирка приблизно 10 метрів, бруднота, лежать кругом недопалки, усе старе, холодильник пустий, одним словом – жах !!
Я був шокований, і не міг їх там лишити, тому забрав їх і відвів у будинок до свого друга, який був у від’їзді. Бідолашна, впала на коліна, та стала плакати та дякувати мені.
Грошей я не просив, бо знав, що у неї їх немає.
Я став відноситись до неї, як до своєї подруги, допомагав та опікав постійно, мені було її жаль.
Тепер я став її навідувати досить часто, друг був не проти, щоб їх приписати у себе. До того ж Міла, попросила, щоб я став хрещеним Алі та Валі! Та й кіт Дозі, дуже полюбив малих, не відходив від них.
Міла навчалась всього по трохи, а я їй допомагав, вона готувала, я колисав малечу в той час.
Люди в селі стали говорити, як завжди, засуджували, що це безглуздо з моєї сторони.
Та говорити може кожен, але робити добро – ні!
