Більше ніякої любові

Олена була цілковитою кар’єристкою. Її, крім роботи, більше нічого не цікавило в цьому житті. На вихідних ходила в тренажерний зал чи басейн, для того, щоб завжди бути у формі. Друзів Оленка не мала. Не потрібні вони були молодій перспективній жінці. Вона неодноразово говорила, що справжньої дружби в принципі не існує в житті. А в неї під рукою постійно знаходилися вірні та надійні співробітники, котрі в будь-якій ситуації могли допомогти. Хоча Оленка й не просила нікого ні про що, звикла зі всіма проблемам справлятися наодинці, як би важко їй не було. До батьків дівчина теж їздила вкрай рідко, хоча жили у передмісті, що займало буквально п’ятнадцять хвилин на авто від квартири, де мешкала Олена. Просто батьки набридали їй запитанням, коли вона нарешті вийде заміж, народить їх внуків та стане звичайною домашньою людиною.

Житло Олена придбала у юному досить віці. Вона працювала в одній солідній фірмі, де оплата парці була неймовірно високою. Правда, доводилося працювати, як віл, але воно того вартувало. Тим паче Олена була класним фахівцем у своїй сфері. Дівчина перед тим багато вчилася в університеті, проходила стажування закордоном, розвивала себе самостійно. Кар’єра та гроші були її основною метою у житті. Олена зовсім не була залежна від грошей, просто вона хотіла довести самій собі, що на щось хоча б здатна у цьому житті без допомоги сторонніх.

Батьки неймовірно пишалися своєю дівчинкою. Вони говорили, що навіть подумати ніколи б не могли, що вона так швидко та впевнено рухатиметься кар’єрною драбинкою. Олена приймала ці слова, як комплімент та хороший результат своєї плідної праці. Осіб чоловічої статі до себе близько не підпускала, було пару колег по роботі, з якими могла перекинутися декількома словами. Та не більше.

Сьогодні була середа. Олена, як завжди, пішла у тренажерний зал. Вона переодягнулася, залишила діловий костюм у шафі, одягнула спортивні лосини та короткий топ. Фігура в дівчини була ідеальною, хоча вона завжди прискіпувалася сама до себе, що пора худнути, якомога більше займатися в спортзалі, бо виглядає жахливо. Але це все була самокритика та не більше. Сьогодні було більше людей, ніж зазвичай. Більшість з них були Олені знайомі, проте кинувся відразу в очі один юнак років від сили двадцяти п’яти. Він був накачаним, середнього зросту, з акуратно поголеною борідкою та блискучою посмішкою.

Олена підійшла до свого тренера, кивнула головою в сторону незнайомця, мовляв, запитувала, хто це. Тренер Антон відповів:
Це новенький. Сьогодні перший раз. А чому цікавишся?

– Яка різниця, – різко сказала Олена. Просто запитала, що не можна? Дівчина починала сердитися сама на себе, бо відчувала якісь дивні відчуття. Хоча таке, як любов з першого погляду для серйозної Олени була казкою. Якби хтось досі сказав їй, що вона існує, то дівчина реготала б до непритомності.

Незнайомця звали Назар. Він першим підійшов до Олени з запитанням, де буфет, щоб купити води. Олена відразу відчула, як похололи руки, затремтіли губи, думки в голові перемішалися. Але вона зуміла опанувати себе та показала, де знаходиться буфет. Наступного разу, коли Оленка прийшла на чергове заняття, біля її шафки лежав невеличкий, проте зі смаком, букет ромашок. Дівчина здивувалася, та чомусь відразу подумала про Назара.

Він, немов грибок появився з-під землі, та витягнув Олену з задуми, поставши перед нею своїм красивим тілом:

– Привіт, красуне. Ці ромашки для тебе. Надіюся, вгадав з улюбленими квітами? – широко посміхнувся хлопець. Оленка гарно подякувала та запитала, за які заслуги та чим може віддячити.

– Звичайно, що походом до кафе, – відповів легко Назар.

А Олена навіть не думала, відразу погодилася. О сьомій годині вечора вони зустрілися біля затишного кафе «Оскар». На Олені було коротке чорне плаття, золотий ланцюжок з підвіскою та красиві туфлі. Вона підібрала волосся, намалювала червоню помадою губи та ледь підвела очі. Виглядала просто божественно. Назар теж відповідав дівчині, у темних штанах та світлій сорочці, був ще красивіший, ніж у тренажерному залі.

Вони замовили дороге вино, смачну їжу. Сиділи, довго бесідували. Олена розказувала про себе стримано та стисло, не відкривала відразу всі карти. Назар же навпаки – старався, ніби, якомога більше відкритися. Він розповів, що працює барменом, орендує квартиру, сам іногородній. Після вечері Назар якось ніяково глянув на Олену так сказав:
– Боже, як незручно, що ж робити, я гаманець вдома забув. От бовдур.

Не хвилюйся, я маю готівку з собою.

Після цієї зустрічі вони бачилися часто. Але постійно Назар щось вигадував: то він не ту куртку одягнув, де лежали гроші, то забув код від картки, то переплутав свою з картою товариша. Олена не надавала цьому особливого значення.

Назар вже мав переїжджати до Олени, як під час заняття в спортзалі, до неї підійшов тренер та заговорив
– Пам’ятаєш того новенького, що ти про нього питала? Мені товариш мій розказав, що він звичайний альфонс. А так би навіть не сказав, на перший погляд. І казав, що у нього вже є чергова пасія. Ось-ось повинен переїхати до неї жити, одружитися, а потім якимсь шляхом заволодіти житлом. Цікаво, хто ж та бідна дурненька дівчинка..

Олені, немов, по лиці хтось гепнув. Їй раптом стало так неприємно, боляче…Вона картала себе за те, що вперше в житті піддалася пристрасті. Пообіцяла собі, що більше ніяких романів. Лише робота, кар’єра, гроші…

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Більше ніякої любові