– Я думаю, ти розумієш, що якщо ти не припиниш це, то вона далі маніпулюватиме тобою та твоїми почуттями, Ігорю, – ледь не плакала його матір. Антоніна Сергіївна була дуже доброю жінкою, навіть занадто, вона дуже виховано ставилася до інших людей, так само виховувала свого єдиного сина. Чоловіка не стал0 дуже раптово, проте Ігор виріс напрочуд сміливим та людяним навіть без батьківської строгості.
– Мамочко, я не знаю, як протистояти цьому. Ірина – така хороша, проте жити під одним дахом з нею виявилося неймовірно важко, – зітхав Ігор. Він познайомився з жінкою, коли вже викладав в університеті. Ірина була не по земному красивою та дуже веселою людиною, на перший погляд. Тому Ігорю вона сподобалася відразу, коли вперше помітив її на кафедрі. Вона влаштувалася працювати тимчасово лаборантом.
Перше знайомство Ірини та майбутньої свекрухи Антоніни Сергіївни пройшло добре, якби не неприємна кінцівка. Коли Антоніна хотіла провести молодят з під’їзду, почала взувати свої улюблені черевички. Ірина глянула та аж в долоні плеснула:
– Викиньте їх, моя вам порада. Таке вже ніхто не носить років п’ятнадцять, якщо не більше. От моя мама ніколи не дозволяє собі вдягнути старомодне, старається стежити за новинками.
Антоніна Сергіївна лише посміхнулася та відмахнулася, мовляв, ніколи таким не переймалася. Адже, в чому зручно, в тому й ходжу. Потім подібні ситуації стали нормою. Ірина відкрито висловлювала свою нелюбов до страв, котрі готувала Антоніна, до її гардеробу, ремонту, вподобанням у кіно, музиці, живописі.
Ігор все це зносив мовчки, хоча нестерпно боляче було за рідну матір. Та любов творила чудеса, чоловік терпеливо не відзивався. Антоніна Сергіївна, як жінка порядна та покірна, все старалася переводити в жарти.
Проте останньою краплею стала суперечка, в який колір перефарбувати стіни в спальні Антоніни. Жінка в принципі неохоче посвячувала у свої проблеми Ігоря та Ірину, старалася сама все вирішити. Проте коли дівчина дізналася та почала настирливо підбирати на свій смак шпалери та нові меблі, Антоніни попросила дати їй спокій, що вона сама все підбере. Ірина вибухнула:
– Та вам треба до моєї матері на курси, вона хоча б чомусь мудрому вас навчить! Хіба можна бути такою тупою у двадцять першому столітті? Це ганьба та сором. А потім, коли вас не стане, то що нам доведеться знову витрачати кошти на інші шпалери?
Тут Антоніна Сергіївна вже не втрималася:
– Ти що дівчинко дозволяєш собі? Йдіть додому, вже пізно, – показала вона на вихід Ігорю та Ірині.
Наступного дня Ігор з вибаченнями за кохану сам прийшов до матері. Антоніна довго трималася, а потім таки розплакалася та взяла сина за руку:
– Я не проти цієї дівчини, ні. Просто некоректна вона якась. Жорстка. Нетактовна. Не дозволяй їй маніпулювати тобою. У протилежному випадку ти втратиш самого себе, власний спокій, а вона постійно командуватиме.
