— Мама, я зробив Лідії пропозицію.
Я прийшов в батьківський дім і чесно зізнався, бо моїм родичам Ліда не подобалась з першого дня знайомства.
— Любий, ну чого саме вона?
Мама ще сподівалась, що у нас з Лідусею все не серйозно, і що я награюсь і покину її. Та минуло вже два роки, час братися мені за голову і створювати власну родину.
— Ми любимо одне одного. Якщо ви з татом хочете щастя для свого сина, ви повинні прийняти мій вибір.
— Та вона ж селючка. Я з її ріднею за один стіл не сідатиму.
Мама не просто була засмучена, вона розлютилась від цієї новини.
— Я хочу ще щось вам сказати : святкування буде проходити в селі у Лідиних батьків.
— Ну це вже занадто! Мене і батька не чекайте на своє весілля.
— Сподіваюсь, що ти зміниш свою думку. Час ще є. Мені дуже потрібна ваша підтримка.Я буду чекати на вас.
Я очікував такої реакції батьків на новину, яку я їм наважився розповісти. Добре, хоч не почали погрожувати забрати у мене машину чи зовсім відмовитись від рідного сина. Якщо батьки не прийдуть на наше весілля, я звісно буду засмучений, але трагедії не буде.
Святкування пройде в селі, бо я не зміг відмовити своїй майбутній дружині. Для неї це дуже важливо. Її батьки обіцяли всі організаційні моменти взяти на себе. Ми тільки купили обручки та весільні вбрання.
Два місяці тривали підготування. Цей день нарешті настав. Звісно, мама не могла довго ображатись на мене. А може в неї просто заграла цікавість, що ж з цього всього вийде. Мені й самому було дуже цікаво, якщо чесно.
Теща напекла коровай і шишки, вишила власноруч рушник – все згідно з українськими традиціями. Подвір’я було прикрашене для виїзної церемонії квітами. Працівниця РАГСу виглядала як з радянського союзу – з високою зачіскою, кумедна така. Гостей розсадили на лавки й почалася урочиста частина. Все б нічого, якби не пішов дощ. Гості побігли під альтанку, не дослухавши заготовлені промови нареченого з нареченою і батьків. Змоклі, та веселі всі кричали «Гірко» і спорожнювали келихи.
Тільки дощ перестав, почалися конкурси. Як бої без правил в багнюці гості виконували активні завдання тамади. Мокрою землею не налякати родичів нареченої, які дійшли до потрібної кондиції. Горілка домашня – дуже добра! Тесть власноруч її гнав.
Дядько Ліди почав битись з якимось чоловіком, інші чоловіки побігли їх розміряти. Як великий мурашник з чоловіків і хлопців ще кілька хвилин продовжувалась бійка. Поки всі відволіклись на дядька, наречену вкрали. Попри те, що ми благали її батьків не робити цирку з весілля, все одно вийшло все так, як казала моя мама : «вони ще б баяніста запросили», насміхалася вона з нас. Не розумію, як обійшлося без літального випадку того дня.
На жаль кадри того шаленого весілля залишаться тільки в нашій пам’яті, бо через декілька днів двоюрідний брат Ліди, якого ми вважали фотографом, передав нам світлини. Ці фото навіть аматорськими було важко назвати, вони були просто жахливі. Брат, виправдовувався, що йому в об’єктив потрапив дощ. І не скажеш йому нічого, бо ж не чужа людина. І грошей йому за це не платили.
Врятувало спогади про шлюб тільки подорож. Мама з татом зглянулись на мене і Ліду, бо весілля стало провалом. Подарували нам весільну подорож на Мальдіви. Там вже був професійний фотограф і сукня весільна і смачні страви без родичів на підпитку і бійок.
Висновок : не доручайте організацію важливих для вас подій друзям та родичам, бо може з цього вийте божевільне весілля.
