У нас була велика дружня сім’я. Я був наймолодшим братом у родині. Мій старший брат все життя підтримував мене та завжди міг вислухати й дати слушну пораду, яка для мене була в пріоритеті. Батьки пишались нами та завжди ставили в приклад наші братські відносини серед своїх знайомих та друзів. Ми справді стояли один за одним горою.
Пройшов час, я вступив до університету. На першому курсі, я познайомився з Лілею. Раніше я ніколи не вірив у любов з першого погляду, говорив, що це все маячня і таке буває лише у кіно. Та тут доля переконала мене в протилежному. Перший раз ми зустрілись на факультативі з історії і я одразу відчув якийсь спалах почуттів, й тоді вже зрозумів, що я не можу її відпустити так просто.
Усе було романтично. Прогулянки нічним містом, спільна втеча із семінарів, квіти, які я міг зірвати з будь-якої клумби, навіть у центрі міста, чомусь поряд із нею я ніколи не думав за наслідки. Я просто був закоханий і насолоджувався цим станом.
Якось, по приїзду додому, я захотів поділитись цим із братом. Вже не міг стриматись, щоб не розповісти Віті про Лілю та й він сам говорив, що я повернувся якийсь причарований. Брат послухав мене та, ніби був радий, попросив, щоб я познайомив його із дівчиною.
Вітя поїхав зі мною у місто, де нас вже чекала Ліля. Ми усі разом відвідали кафетерій та прогулялись у центрі біля фонтанів. Брат увесь час щось розпитував у Лілі, потім багато жартував із нею, на мить здалось мені, що це якийсь флірт з його боку, та потім я викинув ті дурні думки з голови. Прогулявшись та трохи стомившись, ми з дівчиною провели Вітю й він поїхав додому.
Через тиждень, я знову помчав до батьків, цього разу бажання було більше, адже цікаво було послухати, що скаже брат про мою обраницю. Та мої очікування абсолютно не виправдались. Вітя вперто почав відмовляти мене від зустрічі із Лілею, говорив, що нам треба розійтись. Називав дівчину корисливою та підступно, мовляв, вона навіть й морозива собі тоді не купила, все зазирала до мене в гаманець. Говорив, що вона мені не пара й наполягав, щоб я покинув її.
Після цієї розмови я довго не міг прийти до тями. Не спав усі вихідні та уже не чекав зустрічі із Лілею. Я вирішив, що мушу порвати із нею, брату видніше, він же мені добра бажає.
– Мабуть, справді, я втратив голову й не помічаю таких деталей, як він, — вирішив я.
Я повернувся в гуртожиток та покликав Лілю на розмову.
– Привіт, коханий, — кинулася з обіймами до мене вона. Я притримав її руки та не дозволив цього зробити. У цей момент її очі вже були на мокрому місті.
– Привіт, Лілю, я довго думав про наші відносини й зрозумів, що все відбулося надто швидко. Мої почуття миттєво з’явились та, на жаль, миттєво зникли. Вибач, але ми не можемо більше бути разом. Це кінець, — стримуючи себе, я вичавив ці слова з болем у серці.
Коли я говорив, дівчина дивилась на мене, а з очей текли сльози, від чого ставало ще важче. Вона відштовхнула мене й побігла. А я стояв на місці й дивився їй в слід, не розуміючи, чи правильно вчинив. Мені стало шкода її, відчував я себе справжнім поганцем.
Через кілька місяців, я дізнався, що Лілю і Вітю бачили разом у парку. Спочатку я не міг зрозуміти, як це. Думав, вони випадково зустрілись та просто стали поспілкуватись і все. Наступного тижня я зустрів їх в кафе. Обоє сміялись та тримали один одного за руки. У цей момент, мене, немов кип’ятком обдало. Я не знав, що мені робити. Я не розповідав про це нікому.
Настав час канікул, я поїхав додому й не розумів, як себе поводити. Та вирішив, що хочу поговорити з братом. Нехай пояснить мені це все. Та замість пояснень чи вибачень, я отримав інше.
– Привіт, брате, у мене є новина! Я одружуюсь. – промовив радо він й кинувся мене обіймати.
– Одружуєшся? Коли? З ким? – запитав я шокований.
– Ти її знаєш. Це Ліля. Я не думав, що так вийде. Та в мене спалахнули почуття і я продовжив спілкування. Я зрозумів, що хочу одружитись з нею. Тиждень тому я зробив їй пропозицію, коли ми були в кафе. Вона погодилась. Я щасливий. Ти ще зустрінеш дівчину, не засмучуйся. У тебе ще все попереду. – сказав мені Вітя. Постукав мене по плечі та пішов розв’язувати весільні питання. Святкування мало відбутись уже наступних вихідних.
Я міркував про це все. Виходить, що брат обманув мене, навіть використав. А я повівся, адже довіряв йому, як самому собі. Я не хотів йти на це свято. Не хотів бачити ні свого брата, ні Лілю. Вона ж не знає нічого, й думає, що я її покинув, бо сам цього хотів. Зробив їй боляче. Який же я дурень. Та не піти на весілля брата я не міг. Батьки б цього не зрозуміли та й рідні тим більше.
Настав «день Х». Людей було чимало, усі зібрались у ресторані й говорили про своє, було шумно. Та я не був частиною цього свята, лише був присутній, вірніше моє тіло, бо душа хотіла зникнути якомога швидше.
Грає музика, виходить мій брат з посмішкою до вух, а поруч з ним вона… Така гарна, ніжна й світла, та не моя… Їй так личило це біле плаття, подумав я. І відчув, що серце стало битись швидше. Мене пробрали мурашки по тілу. Я розумів, це все як вперше, коли я зустрів її на факультативі – це ті самі почуття.
Весілля набирало обертів. Мій брат уже трохи розслабився й пішов перекинути кілька чарок із колегами по роботі. Ліля була сама. Я наважився підійти, просто хотів пояснити чому так вийшло. Чому я її покинув. Ми відійшли в сторону, щоб було не так шумно зайшли в гардеробну ресторану. Я став говорити, пояснив, що рушієм мого рішення був брат, який наполягав, щоб ми розстались. Спочатку дівчина не вірила мені, кричала, що я розбив їй серце своїм вчинком. Продовжив я далі:
– Я все ще кохаю тебе, я не забув, прости мені «моя Лілія» (так я її називав раніше). – після цього, я притиснув дівчину й міцно поцілував її. Вона не пручалась і віддалась почуттям. Я знав, що вона все ще кохає мене. Нас накрила пристрасть. Ми не змогли зупинитись. Ліля говорила, що теж мене кохає, а з братом зійшлась, щоб насолити мені. Та у пориві почуттів нас застав Віктор.
Він був у літі взяв мене до себе, почав кричати та розбив мені губу. Я не бив його. Я просто мовчав, усе що сказав:
– Не чіпай Лілю, вона не винна. Це все я, якщо хочеш бий ще. Та це не так боляче, як зрада рідного брата, правда Віктор? – вирвалось із мене в той момент.
Після цих слів Вітя, розвернувся й вибіг. Він кипів від люті. Ліля почала плакати, я взяв її за руки та ми вийшли разом з ресторану та сіли в таксі. На усю цю виставу за нашої участь, дивилось чимало гостей: колеги, друзі, рідні та батьки. Усі були шоковані. Ніхто не міг зрозуміти, що відбулось. Лише говорили, який я гад, що так вчинив із рідним братом.
– Покидьок. Зрадив рідного брата! Як він міг таке вчинити, — жахлива людина.
Та мені уже було байдуже. Я знав, що роблю правильно. Ніхто з них не знав, як вчинив Вітя зі мною. Заради своєї вигоди він наплював на нашу братську любов та довіру. Я не вважаю, що вчинив неправильно.
Ми з Лілею, поїхали з міста та стали жити разом. З Братом я перестав спілкуватись взагалі. Дзвонив лише батькам, я розповів їм, як усе було насправді й вони зрозуміли мене та не стали засуджувати. У них я, час від часу, запитував за Віктора чи все в нього гаразд. Він поїхав за кордон по контракту з фірми. Завантажив себе роботою.
Єдине, що я для себе зрозумів із цієї ситуації. Якщо кохаєш людину, не відпускай її ні за будь-яких обставин та слухай лише своє серце, а не друзів чи рідних. Й тоді не буде ніяких братських зрад.
