Якось я гуляв парком і випадково натрапив на свого колишнього друга. Йому було 37 років, два роки тому у нього народилася донька. Мій друг одружився у 30 років, п’ять років у них з дружиною не виходило завагітніти. Вони вже не думали, що стануть батьками.
Якраз на початку березня дружина друга побачила заповітні дві смужки на тесті і повідомила чоловіку про вагітність.
Я бачив немолодого чоловіка, який був щасливим татусем. Він гасав парком із маленькою дівчинкою, яка то бігла за песиком, то за листочком, то її цікавив вітерець. Друг зустрів мене і не міг не нарозповідати про свій вдалий шлюб, який став для них з дружиною джерелом радості та натхнення. Хоча чоловік не хотів одружуватись. Він мені казав ще колись, що шлюб – це великий тягар. Але коли він зустрів свою Маргарити, то повністю поміняв думку про життя у родині.
Маленька донечка бігала за м’ячиком, потім дражнилася із собачкою і за цим настільки було приємно спостерігати, що перехоплював дух. Вона бігала таким невеличким клубочком по парку і весело сміялася. Було видно її рожеве платтячко і шапочку у горошок. Вона бігла-бігла, а потім застрибувала тату на руки. Я не бачив більшого щастя, ніж щасливу дитину та її батька, здавалося, що світ став вдвічі добрішим і світлішим.
Радісний татусь розповів, що народження донечки – найбільший дар. Йому байдуже, що він буде немолодим кавалером на випускному вечорі, зовсім стареньким батьком на весіллі. Радість своєї дитини можна переживати у будь-якому віці, хоча чимало старших батьків переосмислюють своє життя до дітей. Дехто каже, що у пізньому віці важко народжувати, а дехто боїться не дочекатися онуків.
Бути батьком – завжди прекрасно, адже батьківству притаманний будь-який вік, саме тоді чуєшся молодим і повним сил.