Все дитинство я щоліта їздив до дідуся з бабусею в село. Для мене не було більшої радості, ніж піти з дідусем до річки на риболовлю, а потім купатись скільки влізе у прохолодній воді серед спекотного дня. Повернувшись ввечері до хати, смакувати бабусині пампушки з червоним борщем та пити смачний компот із сушених яблук.
Я готовий був віддати всі свої скарби — іграшки, аби тільки залишитись якомога довше там, де ніколи не закінчується літо. Гуляти в лісі, збирати грибочки з дідусем та бабусею, а потім їсти смачнезну юшку. Завдяки їм двом, я в шість років краще розбирався в грибах, ніж вчителька шкільного предмета “Я і світ”. Пам’ятаю, як ми з нею сперечались, бо я сказав, що бліда поганка надзвичайно отруйна. Тобто отрути в одному грибові стільки, що вистачить, аби отруїти чотирьох людей одразу. Тоді вчителька мені не повірила, і сказала, що це просто неможливо, але я доводив своє, адже бабуся мені так і сказала. У її правоті я був упевнений більше, ніж у компетентності вчительки. Звичайно! Моя бабуся все життя прожила біля лісу, змалечку збирала гриби та готувала їх різними способами, а вчителька, певно, й у лісі ніколи не була…
Коли почалась школа, я їхав із села зі сльозами на очах. Мені так не хотілось прощатись зі своїми улюбленими бабусею та дідусем. Щоразу я бачив, як бриніли сльози на їхніх очах, а я плакав крокодилячими слізьми, бо село — це найкраще місце на планеті.
Зараз мені 23 роки. Я працюю автомеханіком, і не маю часу, аби сходити зі своєю дівчиною в кафе, адже автомобілів зараз з’явилось стільки, що їх залишається тільки лагодити й лагодити.
Декілька тижнів тому мені зателефонувала мама, та попросила, аби я поїхав до бабусі з дідом, адже вони вже зовсім не молоді, і не мають сили, аби добре хазяйнувати.
– Поїдь, сину, в село, допоможи діду дров нарубати, хату трохи прибрати, бо я трохи хвора, і не хочу їхати туди, аби не заразити їх…
– Мамо! В мене часу на відпочинок немає навіть, а ти мене просиш в село за сто кілометрів їхати, аби хату поприбирати? – я був злий. Не розумів, як взагалі можна мене про таке попросити, знаючи, що наступні вихідні я планував провести на відпочинку за містом?
Моя мама була дуже наполегливою, і я, хоч був і злий, змушений був погодитись.
Тож того тижня в суботу, я прокинувся зранку, зібрав у сумку трохи продуктів, закрутки, які принесла мама, і поїхав до села. Моя дівчина була трохи засмучена, адже ми планували провести ці вихідні удвох за містом, але так вже вийшло…
На дворі середина осені, тут, в селі, щодня дощить. Мій автомобіль ледь не загруз у багнюці дорогою до бабусі з дідусем. Я був трохи злий, адже мені так не хотілось виходити та замащувати ноги у бруді…
Бабуся зустріла мене у дворі, та з радісним обличчям обдивилась мене з ніг до голови.
– Сину, ти так виріс! Чому ти не приїжджаєш? Ми за тобою так скучили.
Вона запросила мене в хату, вручила мені теплі шкарпетки, зробила гарячого трав’яного чаю, який збирала сама, і почала розпитувати. Бабуся з таким захопленням слухала про мою роботу, про дівчину, що боялась, здавалось, і слово сказати, аби не збити мене з думки.
– А дід де? – Запитав я бабусю.
– Ну що ж ти, синку, осінь же на дворі! Дід у ліс пішов, гриби збирати. Зараз точно повен кошик принесе, то додому візьмеш.
Мені стало так сумно від того, що я стільки часу не приїздив до них. Ми ж так любили збирати разом грибочки, ходити по лісі, ловити з дідом рибу…
– Максиме, може ти лишишся в нас на ночівлю? Завтра зранку підемо по гриби.
Ще до того, як бабуся запропонувала залишитись, я вирішив, що хочу тут переночувати, і відпочити завтра, гуляючи по лісі, рубаючи дрова. Мені ж тут так добре. Чому я не навідувався до улюбленого села раніше?
Прокинувшись зранку, ми взяли коші та пішли до лісу. Я так давно не збирав гриби! Мені забулись вже ці приємні потріскування гілок під ногами. Того дня я наче повернувся в дитинство, і зрозумів, що так багато втратив, не приїжджаючи сюди.
Повернувшись додому, я зрозумів, що найкращий відпочинок — це там. Серед лісу, біля річки, куштуючи бабусині пампушки з борщем.
Тож наступного тижня, я знову зібрав речі, взяв свою дівчину, та поїхав знайомити її зі своїм дитинством. На диво, їй сподобалось. Марія була дуже захоплена готуванням фірмових пампушок бабусі, збиранням грибів та ловінням риби.
Бабуся показувала їй свої квіти, які вона вирощувала все життя, і не могла нарадітись тому, що з’явилась ще одна людина, якій це не байдуже, адже що ж узяти від нас з дідом?
Тоді у мене з’явилось різке відчуття того, що мені просто не хочеться повертатись додому. Я хочу бути тут, серед усього цього. Маруся також вподобала те місце, і тепер я повертатимусь сюди знову і знову, адже я так багато всього пропустив, займаючись своїми справами, та відкладаючи поїздку у своє дитинство.
