Дана виїхала вчитися закордон на магістратуру, тому що завжди про це мріяла. Вона була великою патріоткою, але її батьки вже декілька років поспіль жили в іншій країні, тому дівчина дуже хотіла до них. Попри вік, Дана все одно скучала за мамою з татом, тим паче що бачила їх ще минулого року через проблеми з виїздом.
От нарешті Дана вийшла з літака, зустрів її тато, бо мама була в той час на роботі. Вони допомогли влаштуватися дочці. Почалося навчання. Дана ходила на пари з такою цікавістю та захопленням, нові знайомства, нова атмосфера, культура, звичаї.
В університеті Дана познайомилася з Русланом. Спершу дівчина думала, що він українець, бо ім’я, начебто наше, рідне, але як виявилося у нього лише мама зі Східної України, а батько – австрієць. Та попри все хлопець чудово розумів українську мову, говорив не дуже добре, проте старався, якщо була необхідність.
Та що найбільше вразило Дану, то це глибокі пізнання в культурі, історії та географії України, якими володів Руслан. Дівчині на якийсь момент стало навіть соромно, коли Руслан почав говорити за якесь село, де вперше почали займатися гончарством. Дана з захопленням вигукнула:
– Ну нічого собі, у тебе кращі знання про Україну, ніж у мене, не дивлячись на те, що жила там я, а не ти!
– Частинка її в моєму серці та свідомості назавжди, – посміхнувся Дані Руслан.
