Моя мама не любила розповідати про батька. Єдині слова, які я чула від неї про нього це те, що він мене ніколи не любив, саме тому залишив нас. У мене не було жодних дитячих фотографій з батьком, мати говорила, що спалила їх одразу після розлучення. Тому що мені не варто знати цю людину. Проте, мені важко було повірити її словам і глибоко в душі, вірила, що це все не правда.
Холодного зимового вечора прийшов лист. Він був не звичайним, а з повідомленням про передачу майна. Виявилось, що мій батько був вже дуже хворим, тому вирішив оформити документи поки є час. За допомогою адреси на конверті я знайшла будинок в якому він проживав.
Наступного дня, вирішила навідатись в те село, яке було вказане на листі. Спитавши місцевих я направилась до місця призначення. Це був гарний будинок не далеко від лісу. На території було багато плодових дерев та кущів. А біля будинку невелике господарство, яке складалось з кроликів та курей.
Зайшовши в будинок мені на зустріч вийшла жінка. Вона була медсестрою і допомагала батькові. В цей час жінка вводила йому необхідні препарати. На ліжку в вітальні лежав чоловік. Він був радий побачивши мене. Хоч ми з ним не були знайомі у нас зразу зав’язалась розмова. Найперше, що спитав батько, чому я не відповідала на його листи. Але вони мені ніколи в житті не приходили, а батько не був здивований.
Потім питання поставила я, чому все-таки вони з мамою розійшлися. Його відповідь була складнішою, а ніж не зійшлись характерами. Виявилось, спочатку, вони сильно кохали одне одного. Все своє життя вони хотіли прожити тут у цьому будинку на краю лісу. Але одне літо змінило їхнє життя назавжди. Коли вони святкували день народження маминого брата, у них виникла ідея піти в ліс. Там лісовій гущі було кришталево чисте озеро з завжди прохолодною водою. Брат мами перебрав і на всі заборони родичів вирішив скупатись. Проте, пірнаючи його нога зачепилась за водорості та врятувати його не вдалось. Мати у цій трагедії звинувачувала батька, хоч той перший помітив зникнення хлопця почав його шукати. Після цього вони розвелись і ніколи не зустрічались.
Тепер мені стала зрозуміла злоба матері. Та вже нічого не можна було змінити. Вона втратила брата, а через її ненависть я прожила все свідоме життя без батька.
Наближався Святвечір, тому я вирішила, купити необхідні продукти та провести цей день з батьком. Виходячи з квартири, мама спитала, куди я іду в цей передсвятковий вечір. А моїм питанням було, куди поділись всі листи від батька. Вона не змогла відповісти.
Не зважаючи на заметіль все-таки добралась до рідного села батька. На швидкоруч приготувала святкову вечерю. Батько показав мені старі фотографії на яких наша сім’я була разом. За цей вечір я отримала відповіді на питання, які так довго мене турбували.
Весною батько покинув цей світ. Будинок у селищі залишився мені у спадок. Мама так і не поговорила з ним. Проте, для мене він назавжди залишився люблячим татом.
