Знаєте, я все життя клялась що ніколи не буду жити з батьками – особливо після одруження. Тому, ще коли ми з Миколою зустрічались повідомила про свою позицію і він повністю мене у цьому підтримав.
І хоч грошей на власне житло у нас не було, вирішили після одруження жити в орендованій квартирі. Навіть знайшли багато плюсів у такому рішенні – завжди можна знайти щось по своїх потребах, наприклад, появились діти потрібно ще одну кімнату – можна просто змінити квартиру на більшу. Чи не потрібно влазити у величезні борги, задля купівлі власної. Та й нам подобалось не прив’язуватись до місця – у планах було багато подорожей та переїздів.
Думали, над питанням власного житла задуматись пізніше, таке точно не в головах у 22-річних молодих людей. Звісно, було б добре отримати квартиру в спадок чи в подарунок від родичів та батьків. Проте, ми обоє з не надто багатих сімей, тому на таке щастя і не розраховували.
Наше подружнє життя було прекрасним – ми закінчували університет та паралельно працювали, щоб оплатити оренду й мати на що жити. Решту часу витрачали на розваги та своє задоволення. А з дітьми ми не поспішали, планували пожити для себе й вже до 30-років думати над цим.
Справді, все відбувалось якнайкраще і йшло згідно з нашим планом.Та раптом квартири різко подорожчали, а ми як недосвідчені, навіть не мали якихось заощаджень для всяк випадок. Нашої зарплати ледь вистарчало, щоб оплатити всі рахунки, тому половину місяця перебивались макаронами та гречкою.
Дійшло до того, що довелось просити грошей у батьків, але цього вони дати не могли. Та все ж мама коханого змогла запропонувати свою допомогу, а точніше свою квартиру як тимчасове житло. Мовляв, живе сама, а кімнат дві, чому б тоді разом не жити?
До слова, стосунки зі свекрухою у нас були добрі, хоч можливо, це через те, що жили окремо. Я до неї не лізла, а вона до мене, чисто на свята перетинались і були щасливі від цього. Потрібно бути дуже не розумним, щоб вважати, що таким щасливим буде й спільне життя, проте Микола повірив у це.
До останнього я не погоджувалась на цю пропозицію, навіть вигадувала різні вирішення проблеми, але нічого з цього не вийшло. Нам все-таки довелось переїхати до свекрухи.
Вона, як і обіцяла, виділила нам кімнату та справді фінансово стало простіше. Навіть подумала, що не все так страшно як я собі уявляла й життя зі свекрухою може бути цілком нормальним.
Та свято довго не тривало, мама коханого вирішила, що раз ми вже живемо у неї, то нас можна експлуатувати на повну. Так, ми не платили за оренду, проте платили комуналку й заповнювали холодильник. А у свої вихідні я прибирала всю квартиру, тому можна сказати, що мешканці ми дуже порядні. Й у цьому план причепитись не було до чого.
Так свекруха раптом придумала собі купу болячок, мовляв, радикуліт має, ледве ходить та ще й серце пустує. Чому я кажу “придумала”? – Бо до цього вона навіть застудою рідко хворіла й була постійно активною. А так не буває, що в один день повилазили всі болячки.
Загалом, маніпуляції пішли в хід і якщо я не вірила в це, то Микола як хороший син, повністю довірився матері. Чесно, це дуже дратувало, бо саме мені дістався догляд за свекрухою. Після роботи я мала приходити додому, готувати їсти та обслуговувати маму коханого, коли та весь день тільки й відпочивала. Чоловікові ж було не до цього – він і так приходив пізно ввечері через роботу.
В такому темпі я прожила 2 місяці й вже просто валилась з ніг від безсилля. Розмови з коханим не вирішували ситуацію, а на мої пропозиції нарешті з’їхати від мами, чула відмовки про її хвороби.
Мабуть, не даремно кажуть “не зарікайся“, бо здається саме так я накликала на себе цю біду.
