Ми з дружиною познайомились на роботі. Свого роду, службовий роман. Той факт, що 24 години на добу ми були разом, ніяк не заважав нам прекрасно ладнати.
Все було більше ніж чудово до певного моменту. І цим моментом стала вагітність дружини. Своєї радості я не приховував. Дуже довго мріяв про дитину і все ніяк не виходило. А от дружину цей факт розізлив. Треба сказати, що посада дружини була вищою за мою. Юля була трудоголіком і цим пишалась. Віддаючи всю себе роботі, вона аж ніяк не хотіла розмінюватись на пелюшки і підгузки.
Вагітність протікала з ускладненнями. Кілька разів довелось лежати в лікарні. Це все не дозволяло дружині, як і раніше, працювати кожного дня. Доводилось брати лікарняні. Для людини, яка марить своєю роботою, це стало потужним психологічним ударом. Коли повертався з роботи, мусив щовечора вислуховувати лекцію про те, як несправедливо, що народжують тільки жінки.
А потім до цього додались ще і тяжкі пологи. Психологічний стан дружини був просто жахливий. І постійні звинувачення в мою сторону, що через дитину вона не може займатися улюбленою справою. Вона вдома, втрачає свою кваліфікацію, а я можу і далі працювати. Особливої любові до донечки в неї я теж не помічав.
Якось так непомітно на роботі ми підійшли до моменту, коли проект, яким кілька останніх років займалась дружина, вимагав подальшої роботи за кордоном. Всі чекали, кого ж шеф призначить на заміну Юлі. Я знав, наскільки це було важливим для дружини, але навіть не сподівався на такий результа.
Коли настав день оголошення остаточного рішення, всі зібралися у залі для нарад. І тут разом з керівництвом зайшла моя дружина. Що було далі, не важко було здогадатись. Виявляється, таємно від мене дружина переконала нашого шефа в тому, що ніхто краще за неї з цією роботою не справиться.
Вдома на нас чекала серйозна розмова. Я вимагав все пояснити, але у відповідь отримував тільки звинувачення в свою сторону. На думку дружини, її вагітність була моїм планом, щоб просто зайняти її місце на роботі. Я не міг повірити в те, що чув.
У закордонне відрядження Юля таки поїхала. Та я і не бачив сенсу її зупиняти. Те, що я вважав щастям, для неї було тільки важкою ношею. Ми з донею залишились вдвох. Моя мама нам допомагає. Чекаю повернення дружини і готую пакет документів для розлучення. Немає сенсу берегти стосунки, які ціную тільки я.