Ліля закінчила школу та вирішила вступати до університету на філологічний факультет, вибрала англо-китайський напрямок. Дівчині змалечку дуже легко давалися гуманітарні предмети. У школі вона була передовою ученицею з іноземних мов, вивчала англійську та німецьку. Польською займалася додатково щосуботи в спеціальній польській школі, де викладали вчителі та часто приїжджали волонтери з Польщі. Саме тому з вибором майбутньої професії довго вагатися не довелося.
Ліля була досить кмітливою та розсудливою дівчинкою. Попри те, що обачність та розважливість були її другим іменем, все одно мала безліч подруг. Хоча сама дівчина воліла більше спілкуватися з хлопцями, завжди говорила, що вони набагато відвертіші та щиріші, ніж дівчата. Серед таких було пару, з якими виросла ще з дитинства та навіть вступили до одного ВНЗ. Ігор обрав фізико-математичний факультет. Мріяв стати якимось великим науковцем та відкривати нові теорії, закони. Він годинами міг сидіти над фізикою, в той час, як Ліля просто терпіти її не могла.
Ігорю давно симпатизувала Ліля, але він був настільки сором’язливим, що ніяк не наважувався признатися в цьому дівчині. Ліля ж сприймала просто, як кращого друга, підтримку, нерідко розказувала різні особисті історії, ділилася таємницями. Та нічого більшого.
Поселилася Лілія в гуртожитку, але атмосфера зовсім не сприяла спокійному навчанню. Ігор винаймав квартиру, батьки йому допомагали з цим. Проте скоро хлопець знайшов непоганий підробіток, що дав можливість самостійно оплачувати житло. Одного разу Ліля зателефонувала другові, розповіла, що має намір з’їжджати з гуртожитку та шукає хорошу квартиру. Співмешканець Ігоря теж якраз в той час звільняв кімнату, то ж хлопець з радістю запропонував місце Лілі у двокімнатній орендованій квартирі.
Ліля довго вагалася, чи погоджуватися, але іншого вибору поки що не мала. Жити вдвох було веселіше, навіть розподілили обов’язки між собою, хто коли готуватиме вечерю, прибиратиме у квартирі. Наближався день студента. Кожен мав свою компанію та однокурсників. Ігор хотів запропонувати Лілі відсвяткувати це свято удвох десь в затишному кафе, проте ненароком почув її розмову, як вона згоджувалася десь йти з одногрупниками. Ігор так нічого й не сказав Лілі.
Дівчина відмічала день студента в компанії трьох дівчат та пари хлопців. Один з них був іноземцем, з Азербайджану. Смуглявий хлопчина з чорними, як вуглинки очима, не міг не привабити. Та Ліля поводила себе досить стримано, старалася відганяти від себе дурні думки.
Аміну явно припала до душі мила україночка, тому він першим завів розмову англійською:
– Розмовляєш вільно англійською мовою? Як звати тебе, красуне?
– Так, – ствердно кивнула Лілія. Навчаюся на філологічному факультеті. Звати мене Ліля. А тебе як звуть? Якими долями в наших краях? Теж студент, напевне?
Амін щиро посміхнувся та продовжив:
– Так склалося, що десять років тому я переїхав в Україну з батьками. Татові запропонували тут непогану роботу, тому прийняли рішення, щоб їхати всією сім’єю. Я три роки тому отримав диплом програміста та працюю за спеціальностю в великій фірмі. Розмовляти можу російською та українською, проте дуже ламаною. Дехто підсміюється, тому стараюся починати знайомства англійською. Вона в мене ідеальна.
Лілі цікаво було слухати свого співрозмовника, легко говорили, так ніби знайомі сто років. Після вечірки вона обмінялася з Аміном телефонними номерами та попрощалися. Дівчина навіть подумати не могла, як закінчиться ця зустріч. Ліля прийшла до квартири, на кухні сидів Ігор, що вже теж повернувся зі студентської вечірки, присіла біля нього, важко зітхнула та сказала:
– Я познайомилася щойно з таким хлопцем…
Ігор грізно глянув на Лілю, але старався не видати себе та свою поведінку, попросив продовжити.
– Програміст, живе в Україні понад десять років…
Ліля не встигла закінчити, як Ігор перебив її:
– То він що, не нашої національності? Дорогенька, ти, мабуть, попала. Таких треба десятими дорогами обходити. Пограється, кине, а потім шукай вітру в полі.
Ліля якось недовірливо поглянула на Ігоря, мовчки встала та попрямувала до своєї кімнати.
Амін подзвонив Лілі наступного ж дня. Запропонував зустрітися. Вони довго гуляли парком біля університету, говорили про все на світі. Лілі інтуїція підказувала, що це саме її людина, настільки щирим та люб’язним був молодий чоловік. Роман закрутився досить швидко та Ліля щодня, як на крилах летіла на довгоочікувану зустріч з коханим.
Ігор ходив сам не свій. Він бачив, що Ліля закохалася, злився сам на себе, що боягуз та раніше не признався у своїх почуттях. Намагався постійно вколоти Лілю, що вона робить дурницю та Амін її неодмінно залишить чи зрадить. Та дівчина навіть слухати нічого не хотіла!
Амін запросив Лілю в кафе на чашку кави. Трохи порозмовлявши, поїли смачного торта, Амін мимоволі витягнув з кишені коробочку. Лілині очі наповнилися слізьми, в голові виникло тисячі думок одночасно. Це таки була обручка. Амін освідчився дівчині, говорив палкі слова любові, цілував руки.
Ігор взагалі тоді поринув в депресію. Хотів якось почати бесіду про те, що без Лілі не зможе, що багато років кохає її. Але на секунду задумався, для чого ж це робити? Вона вже заручена з іншим. Поїзд пішов.
Ліля та Амін переїхали жити до його квартири. Він виявився доволі хорошим сім’янином та турботливим чоловіком. Ліля готувалася до іспитів в університеті, Амін продовжував працювати програмістом. Ліля призналася, що невдовзі в сім’ї буде поповнення.
Ігор перевівся на заочну форму навчання та повернувся до рідного міста. Важко спостерігати було за тим, як через нерішучість позбувся ту, що так кохав.
