Чоловік зрадuв, але Світлана хоче його пробачити, адже відчуває, що сама дітей не потягне

Того дня Світала йшла додому з магазину занурена у свої думки і несла важкі торби. Вона йшла раніше звичайного, тому й не просила чоловіка її зустріти, бо у такий час і він, і вона, зазвичай ще на роботі. Дійшла до під’їзду і помітила, що вікно у вітальні розчинене навстіж, але вона йшла з дому остання і добре пам’ятає, як все зачиняла, бо синоптики передавали дощ, то щоб не накапало на ламінат і закривала. Світлана знала, що діти у школі, чоловік на роботі, а отже чи не злодії залізли до них у квартиру?

Жінка швидко піднялася по сходах, підійшла до дверей, натиснула на ручку і вони відчинилися. Вона дуже злякалася, але відступати було нікуди, а тому голосно закричала:

– Хто тут? Я зараз викличу поліцію!

У кімнаті почувся якийсь шурхіт, шепіт, а потім у коридор вийшов чоловік у домашньому халаті.

– Не треба поліції і взагалі закрий двері, я тут не сам. Нічого увагу сусідів привертати!

Події змінювали одна одну так швидко, що у Світлани голова йшла обертом. Ще хвилину тому вона думала, що їх грабують, аж тут виявляється. Що у неї чоловік зрадник та негідник. Думки плуталися у голові, ноги підкошувалися, серце скажено калатало і врешті-решт в очах потемніло і вона сповзла вниз по стіні.

Коли Світлана прийшла до тями, чоловік уже був у джинсах та сорочці, чужої жінки в домі не було, лише лікар швидкої та медсестра, яка тицяла під ніс ватку з нашатирем. Її розпитали про самопочуття, залишили якусь таблетку, щоб випила згодом і сказали слідкувати за тиском. Чоловік зачинив двері за медиками і став збирати речі.

– Куди ти підеш? – за звичкою, турботливо запитала Світлана

Поживу у батьків поки що.

Більше вони того вечора не говорили. Дітей зі школи чоловік дочекався і сказав, що їде у відрядження, попрохав слідкувати за матір’ю, бо вона погано почувається і пішов.

Світлана лишилася на самоті зі своїми думками. Їй було дуже боляче, що чоловік її зрадив, хотілося якнайшвидше повикидати усе, що із ним пов’язано, оформити розлучення і ніколи більше не бачити. Та чим більше вона про це думала, тим ясніше усвідомлювала, що ніколи у житті не жила сама. Спочатку з батьками, потім у гуртожитку з сусідками, а потім усе життя до вчора із чоловіком. Звісно вона не лишиться сама, а є ще й діти, але це не те. Світлана толком не розуміла як себе забезпечувати, бо ж її зарплати ледь вистачало на кілька походів у магазин, а тут ще й двоє дітей і оплата рахунків. А ще ж і одягатися треба і на відпочинок їздити, бо ж діти двічі на рік уже звикли, як поясниш їм, що життя змінилося? Усі ці роздуми не давали заснути, думки змінювали одна одну, почуття образи змінювало безсилля та усвідомлення власної безпомічності. Світлана не спала до ранку. Уже коли світало, вона таки вирішила увечері набрати чоловіка і поговорити про те, щоб помиритися, вирішила, що зможе якось пробачити і зберегти сім’ю.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Чоловік зрадuв, але Світлана хоче його пробачити, адже відчуває, що сама дітей не потягне