Дуже часто українці хочуть допомогти своїй сім’ї матеріально і забувають про духовне. А оскільки тут знайти роботу зазвичай буває дуже і дуже важко, ось тому люди й виїжджають працювати закордон. Але те, що відбувається з сім’ями потім – це справжнє пекло, яке багато хто не витримує. Пари розлучаються, між батьками і дітьми – прірва.
Мій сусід і друг мого батька – дядько Віктор дуже довго гарував, щоб прилаштувати сім’ю хоча б десь. Вдалось для дружини та маленької дитини купити кімнату в гуртожитку. Якийсь та притулок, іншого знайти за такі гроші не вдалось.
І от 15 років тому дядько Віктор сказав, що їде закордон працювати. Треба щось змінювати. Він вже був не надто молодий, та все ж дружина відпустила, бо розуміла, що так далі жити неможливо. Маленька Олеся, якій на той час виповнилось 9, не на жарт розплакалась. Вона не розуміла, що відбувається, тому й дружина розхвилювалась.
Минав час. Дядько писав листи дружині дуже часто, бо телефонна комунікація ще не була настільки поширена серед звичайних українців в той час. Тітка Марія постійно намагалась натякнути, що їй важко. Прямо сказати не наважувалась. Дядько продовжував повідомляти, що скоро він повернеться.
Лише тепер, читаючи листи тітки Марії, можна відчути в них якусь незрозуміло сильно тривогу. А от не знаючи ситуації, гадаю, що це було б надто важко.
Останній кілька місяців 15 року перебування дядька закордоном на заробітках перестали приходити листи від коханої дружини. Він хвилювався, але думав, що причина в якихось затримках з поштою.
Не беручи це близько до серця, він намагався і далі гарувати, щоб забезпечити дружину і доньку новенькою гарною квартирою і одразу з ремонтом. Та раптом все обірвалось. Чоловік отримав лист, від якого вже не хотів нічого. Ні майна, ні роботи, ні тієї клятої квартири, на яку вже практично зібрав.
Писала донька. Повідомила, що мати померла. Дядько Віктор у стані шоку звільнився і помчав додому. Приїхавши, дізнався, що тітка Марія уже 6 років боролась з раком. Але не зізнавалась, бо не хотіла тривожити чоловіка, що був такий щасливий, коли знайшов гідну роботу.
Дядько Віктор вже 5 рік в Україні. Придбав житло для дочки і її нареченого. А сам залишився в гуртожитку. І досі звинувачує у всьому себе.
