Ми з чоловіком живемо разом уже 7 років. Має 3-літнього синочка Артема. З Русланом познайомились досить давно в танцювальному гуртку. Мене ще студенткою взяли на першу роботу у молодшу групу, а він привів туди дочку свого друга разом із ним. Ось так і познайомились, розговорились, а згодом і зустрічатись почали, на прогулянки ходити, в кафе.
Руслан казав, що живе у друзів, батьки його з іншого міста і він не має у столиці родичів. Мені ж батьки купили на 18-річчя квартиру. Я єдина донька в сім’ї, тому вони ще з малих літ накопичували, щоб забезпечити мене житлом.
Звісно ж, що після весілля ми переїхали у мою квартиру. Вона була не надто велика, але комфортна, ще й не дуже далеко від центру. Чоловік привіз свої речі. Їх, до речі, було зовсім небагато. Ні постелі, ні ковдри, нічого не мав окрім купки одягу і деяких речей для гігієни. От і облаштувались потрошку. Жили щасливо для себе, а за кілька років народили синочка.
Усе було досить добре. Руслан непогано заробляв. Я могла хоча б трохи посидіти в декреті, і на все вистачало коштів. Після 2 років все-таки віддала малого у садочок, а сама пішла у танцювальну школу викладати. Дуже вже любила я цю справу. Чоловік з родиною ніколи не спілкувався. Я допитуватись ні про що не хотіла. У сина були лише дідусь і бабуся з мого боку.
Одного разу у наші двері постукали. Чоловік на роботі. Я з сином залишилась удома, бо прихворіли. Стукала жінка. Я відчинила двері. Виявилось, що це була бабуся Руслана. Вона жила постійно закордоном, уже мала італійські документи і вирішила приїхати, щоб навідати внука. Вона дивувалась, що ми з малюком живемо і однокімнатній квартирі.
Жінка була досить приємна, ми знайшли спільну мову. Вона багато розповідала про своє життя і навіть відкрила нові факти про Руслана, що досить таки збентежили мене.
Виявляється, бабуся мала у столиці 3-кімнатну квартиру. Купила її ще давно і записала на єдиного внука Руслана. І мій чоловік про це звісно ж знав, мало того, він там жив увесь час до того, як переїхав до мене. Я при бабусі нічого не стала казати, проте пояснила звісно ж, що нічого не знала про це помешкання.
Вона трохи посиділа, та дізнавшись, що чоловік на роботі, сказала, що зайде ще увечері. А зараз мусить відвезти свої речі.
Відтоді мене мучить щось, неначе гризе всередині. Він так довго живе у моїй квартирі. Знає, як важко з маленькою шустрою дитиною на такій крихітній площі. І навіть не натякнув про те, що має у своїй власності величезну квартиру. Окрім того, з моїми родичами був знайомий від початку, а про себе зовсім нічого не розповідає.
Зовсім скоро він прийде з роботи. А я от навіть не знаю як вчинити. Чекати поки прийде бабуся і він опиниться в незручному становищі?
Чи, можливо, навпаки, поговорити з ним зараз, поки немає свідків. Спитати, чому так чинить і нічого не розповідає мені про себе? Я так заплуталась. І що робити геть не знаю.
