Ми з чоловіком – молоді батьки. Синочку зараз 10 місяців. Подружнє життя з самого початку було в кайф. Ми прекрасно розуміли одне одного і легко і невимушено долали побутові труднощі. Про таке життя можна тільки мріяти: успішна кар’єра, люблячий чоловік і омріяний син.
Думала, що так буде завжди. Але як же я помилялась. Чи то від старості, чи від неправильної експлуатації, на днях у нас поламалась пральна машинка. Само собою, що з маленькою дитиною і без пральної машини доведеться важко. Почали обдзвонювати сервісні центри і тільки ще більше засмутились. Без діагностики ніхто нічого робити не буде, але і на неї треба чекати кілька днів.
Чоловік навіть не ризикував самотужки її лагодити, оскільки з технікою він на “ти”. Довелось мені взяти справу у свої руки. Згадала я, що у моєї подруги чоловік майстер на всі руки. До народження дитини ми часто збирались разом, святкували дні народження та іменини одні одних. Ну а потім нам було вже не до того і вітались тільки по телефону. Все ж я зателефонувала Ірині і розповіла про нашу проблему. Запропонувала їм разом прийти до нас на вечерю, і заодно Юра, чоловік Ірини, зможе оцінити серйозність поломки нашої пральної машини.
Заїхали вони до нас того ж вечора. Я накрила стіл і ми трохи розговорились. Оскільки Юра і Іра ще не планували дітей, то і далі продовжували жити в своє задоволення. Активний відпочинок щовихідних, не говорячи вже про щоденні посиденьки після роботи в кафешках. Ми з чоловіком слухали їх і мимоволі заздрили, адже вже більше як рік не могли собі такого дозволити. Народженню нашого первістка передувала моя нелегка вагітність з кількома стаціонарними лікуваннями. А після вони почали згадувати наші спільні з ними походи в гори і поїздки на море. І все б нічого, але було одне але. Як тільки Іра, з якою ми знайомі з дитинства (жили в одному дворі) познайомила нас вперше з Юрою, я стала помічати ревнощі з боку чоловіка до нього. Причин для цього звичайно ж не було, але незручності дана ситуація створювала. Але коли друзі повідомили, що планують весілля, чоловіка цей факт дещо заспокоїв і все ніби вляглось.
Вечір проходив досить спокійно, ми балакали за столом, а Юра розбирався з пралкою. І тут прокинувся син. Я взяла його на руки і занесла у вітальню. Він досить позитивно відреагував на незнайомих людей і навіть пішов до Іри на руки. Вона кілька хвилин з ним сюсюкалася, а потім видала фразу, від якої мені стало ніяково:
− Так він на вас обидвох ні крапельки не схожий! Мало того, я б сказала що найбільше він схожий на мого Юру, – вона поглянула на чоловіка, підморгнула йому і вони обидвоє гучно розсміялись.
І все б нічого, жарт як жарт. Але краєм ока я помітила, як змінилось обличчя в мого Олексія. А Іра ніяка не вгамовувалась, Все шукала схожі риси. То волосся таке ж світле, то очі ті ж. І як я не намагалась змінити тему розмови, нічого не виходило. Тоді я просто звернула увагу на Юру і почала цікавитись, чи він зрозумів, у чому ж проблема. Як виявилося, потрібна заміна однієї деталі. Він пообіцяв замовити її і поміняти в найкоротші терміни. Я зраділа, що не доведеться пралку тягнути на сервіс і пообіцяла після ремонту ще одну спільну вечерю від нас.
Гості пішли, я почала прибирати зі столу. В цей момент підійшов чоловік і запитав:
− Він дійсно не мій син?
Від такого несподіваного запитання я аж присіла. Почала щось пояснювати, але від образи всі слова просто плутались і пояснення швидше нагадувало якесь непевне виправдання. Врешті решт я розплакалась. Було боляче і соромно за таке відношення до себе.
А чоловік вирішив, що це було зізнання і почав збирати речі. На останок кинув фразу:
− На аліменти навіть не розраховуй!
Тієї ночі я майже не спала. Все аналізувала і старалась зрозуміти, в чому причина такої недовіри до мене. Невже йому не зрозуміло, що це був всього лише жарт?
На ранок було готове рішення, яке мало б відкинути всі підозри чоловіка. Я вирішила зробити тест ДНК, щоб довести йому, що я ні в чому не винна і син його. Але в останній момент передумала. Якщо невдалий жарт подруги викликав такий шквал негативу в мою адресу і він так легко в це повірив, то що ж буде далі?
Мені кожного разу доведеться виправдовуватись?
Думаю, якщо немає довіри, то рано чи пізно такі стосунки приречені.
