Все почалося з того, що мого чоловіка звільнили із попереднього місця роботи. Часи були такі, що нову знайти – цілий квест. А до того ж у нас зросталося двійко малих дітей. Я сиділа у декретній відпустці, адже найменшому було лише 8 місяців. Робити було нічого, тож Іван поїхав до Німеччини на заробітки. Там у нього уже працював давній друг, тож труднощів не виникало ні з підготовкою документів, ні з житлом, ні з пошуком роботи.
Ось так я залишалася в домі одна із дітьми на руках. Я намагалася зібратися із силами та звикнути до того, що мого коханого більше не буде поряд увесь час. Зате ми спокійно могли забезпечити своє життя, адже Іван висилав чимало коштів щомісяця. Старшого сина змогла навіть записати на секцію футболу, яка вимагала вкладень, які тепер ми могли собі дозволити.
Так пройшло понад два роки. За увесь цей час Іван приїжджав лише одного разу. Я так стомилася жити одна, що почала його впрошувати повернутися додому. Не хотілося тих грошей і благ за них, а лише коханого чоловіка поряд. Все-таки можна знайти роботу й у рідному місті, хоч і за меншу заробітну плату. Мені було дуже жаль дітей, які зростали без батька. Молодших взагалі його не пам’ятає, й не знає так той виглядає. Іван пропустив його перші слова та кроки, не бачить як малюк підростає та розвивається. Однак, чоловік повертатися відмовився.
Одного дня я вирішила зробити його сюрприз. Відвела синів до матері, а сама придбала квитки на літак та вирушила до Івана. Там знайшла потрібну адресу (я знала, де він працює та проживає, адже неодноразово ми це обговорювали) та з приємним передчуттям стала очікувати його. Звичайна річ, мені ніхто не відчинив двері (Іван певно був на роботі), тож я присіла на лавочку поряд із будинком.
Через годину побачила машину, котра під’їхала до дверей дому, а всередині Іван з якоюсь жінкою. Вони весело розмовляли, а потім поцілувалися…Я швидко заховалася за деревом поряд (ріс великий дуб, за яким мене було не легко одразу помітити) і продовжила дивитися. Іван із незнайомкою вийшли і весело сміялися, обнімалися. Коханий найшов мені заміну…
Не знаю чи варто вдаватися у деталі, що було далі, але крики та сварки, напевно, чув увесь район міста. Краще б не їхала до нього і продовжила жити із думкою, що я кохана жінка, хоч і на відстані. А тепер залишила ні з чим…