З Артуром у нас, як я думала, щаслива сім’я. Справді ж… Якісь сварkи, непорозум1ння, принuження є всюди. Просто ніхто цим ділитись не хоче і не буде. Та тому ніхто й не розуміє де є ця межа. Де вже нічого не зміниш, де є так звані аб’юзивн1 стосунки, коли чоловік і дружина просто нuщать тебе зсередини. І більшість б0їться піти з сім’ї.
А що скажуть люди? А що батьки подумають? А як далі складатиметься ситуація? Я познайомилась з Артуром в студентські роки. Тоді я навчалась в медичному університеті, важко працювала. Проте, мала свою квартиру в центрі і машину. Дуже в цьому допомогли батьки, завжди сприяли моєму розвитку і щасливому майбутньому. Ми почали зустрічатись 2 роки.
Коли я вступила на інтернатуру, ми одружились. Я завагітніла за кілька місяців після цього. І вагітність моя була дуже важкою. Я часто потрапляла в лікарню. Окрім бід з дитиною ще й супроводжували різні хвороби. Мій імунітет тоді зовсім не хотів берегти організм. Тому, я все ж таки вирішила, що покину інтернатуру.
Хоча й думала, що, можливо, колись туди повернусь. Минув час. Я народила дитину. Здорову. Чому акцентую? Бо в цей час я отримала перший ніж у спину від чоловіка. З цього й почались наші сварки. Він попросив мене зробити аборт, бо не хоче доглядати і витрачати час на хворе немовля. І він довів мене до того психологі
чного стану, коли я була готова виконати цей наказ. Дякую своїй мамі. Лише вона підтримала, сказала, щоб я все обміркувала і не наробила дурниць.
Пізніше почалось обговорення усіх моїх недоліків зі знайомими та друзями. Те, чим я ділилась, що мене хвилювало. Те, що боліло і було найціннішим і найсокровеннішим. Це виходило за межі нашого дому і сім’ї. При чому не тільки в пориві, коли ми сварились. Постійно! Я врешті змогла впоратись. З усім. І навіть не злякалась подати на розлучення після останніх його звинувачень у подружній зраді. Абсолютно безпідставних. Зараз минуло 3 роки, а мені досі неймовірно боляче згадувати це все. Та я нещодавно знайшла чоловіка. Дуже важко було знову довіритись. Я й досі досить обережна. Проте, щаслива, що так трапилось. Ці стосунки навчили мене жити. Хоч і складно та жорстоко. Проте, це
