Їх було в сім’ї четверо. Дівчатка були дуже дружніми між собою, завжди допомагали одна одній та ніколи не залишали в біді. Декілька років тому у родину прийшло подвійне горе: спершу загинув батько, потім захв0ріла та злягла матір. Дівчатам приходилося несолодко. Одній, найстаршій, було вже вісімнадцять. Саме на її тендітні плечі лягли турботи про молодших сестер, хв0ру маму та домашній побут.
Та малі сестрички справно допомагали найстаршій Ларисі. Вони готували їжу, мили підлоги, витирали пил у будинку. Влітку всі разом садили городець, підмітали подвір’я.
Найщиріше сусіди дивувалися тим, що такі юні та зелені, дівчата з неймовірним трепетом ставилися до мами. Попри те, що їй потрібен був постійний догляд, вони ніколи не злилися та не сказали їй поганого слова.
Одного сонячного літнього дня вся родина сиділа на лавці. Наймолодша донечка підбігла до матусі та почала щебетати:
– Рідненька, я тобі малинок назбирала. Бери, їж, там багато вітаміноk. Я знаю, мені Лариса розповідала. Тобі треба багато малинок, щоб ти стала здоровою. Мені скоро до першого класу. Неодмінно ти повинна повести мене до школи.
У матері по щоці потекла сльоза. Вона міцно обійняла донечку та поцілувала її біляву голівку. Стати здоровою та дати дітям якнайбільше тепла – було її головною метою у житті.
