Історія кохання юних школярів відійде на задній план. Поговоримо про інше. Ніні було 15 років, а її кавалеру 16. Завагітніла вона, звичайно, випадково. Ще у період вагітності ті були разом, та після появи малюка Ніна лишила дитя на свого кавалера, Микиту, та зникла. Ясна річ, що малюком, той не займався, оскільки, сам ще дитина. На допомогу прийшли його батьки, які займались розвитком дитини. Пізніше хлопець взагалі поїхав за кордон.
Після цього, він обірвав спілкування з батьками та й вони не хотіли бачити його. Не розуміли такого вчинку. Лишити маля й навіть не цікавитись ним.
Батьки Микити, ставили на ноги дівчинку. Назвали її Ярославою. Вони жили дівчинкою. Турбувались, щоб та мала все необхідне. Була доглянута та розвивалась. Час минав, Ярослава підростала. Вона навіть називала їх, не бабуся та дідусь, а мама й тато. Та дуже їх любила.
Якось їх усіх запросили на хрестини, до двоюрідного брата Микити. Дівчині на той час вже було 17 років. На цьому святкуванні вона зустріла свого татуся, який покинув її ще тоді. У нього все було гаразд, мав дружину, з якою познайомився за кордоном та сина, який був менший за Ярославу на 7 років. Дівчина спочатку не хотіла говорити з батьком, але коли побачила братика, захотіла поспілкуватись з ним та познайомитись із рідним батьком, щоб він розповів, що сталось тоді. Адже, вона знала, що десь там є її рідний тато та мама. Вона все життя хотіла поговорити про це і побачити їх. Микита навіть не одразу помітив її.
– Привіт, тато, пам’ятаєш мене? – боязко запитала дівчина.
– Чесно кажучи, ні. Чуєш? Ти – випадкова дурниця молодості. Треба було ще раніше тебе позбутись, — кинув зопалу Микита й пішов.
Ярослава одружилась та народила прекрасну дівчинку, яку назвала на честь бабусі – Зіна. Батьки Микити придбали їм авто, щоб молодій сім’ї було краще. Одного дня в електронній пошті дівчина знайшла лист.
– Привіт, доню, це тобі пише твій тато Микита. Батьки розповіли, що в тебе є сім’я і ти з’їхала від них. Ми плануємо з дружиною їхати на відпочинок. Хочемо привезти тобі твого молодшого брата. Ми ж не чужі. Нехай він з Вами поживе, бо й не знаємо куди його відвезти. Я думаю, ти виручиш нас, я ж твій батько рідний.
Ярослава, закинула лист в спам і більше не відкривала його.
Вона приготувала обід, покликала усіх за стіл й запропонувала:
– Так, любі мої, давайте усі разом поїдемо на вихідні у ліс на пікнік, бабусю з дідусем покличемо.
– Мамо, чудово! Я вже дуже хочу в ліс, назбираю квітів, — вигукнула Зіна.
– А тато ти часом зготує нам смачний шашлик!
Хтось не розумів, чому саме так вчинила Ярослава. Чи вона зовсім черства й бездушна, що не захотіла виручити. Та дівчина знає, що чинить правильно, адже бути корисною людині, якій вона лише дурниця юності – Ярослава не збиралась.
