Чужий рідніше свого

Сергій та Катерина були рідними братом та сестрою. Проте з самого дитинства не ладили, мабуть, через зовсім різні характери. Катерина була старшою на шість років, нахабною, презирливою та жадібною. Сергій народився з вадами хребта, що дали ускладнення на ноги та мову. Він говорив, навіть перші класи пробував навчатися у загальній школі. Проте мова була уповільненою, нерозбірливою, тому вчителі делікатно попросили матір забрати хлопчику у спеціалізований заклад для таких, як він.

Цих слів мама ніколи не забувала, сварилася з вчителями:

-Яких це таких, як він? Розумово дитина абсолютно здорова. Що він перешкоджає навчанню інших чи заважає комусь? У нього цілком адекватна поведінка, як і в решти його ровесників.

Та вчителі твердо стояли на своєму, не бажали далі продовжувати панькатися з Сергієм, тому матір була вимушена таки перевести сина в іншу школу. Жінка сама виховувала двох дітей, бо коли рідний батько дізнався, що син народиться хворим, відразу швидко зник з сім’ї назавжди. Матері часами доводилося важко, була іногородня, то ніякої рідні поблизу не було, відповідно підтримки.

Жінка сумлінно тягнула весь тягар на тендітних плечах. Неодноразово залишала двох діточок на сусідку, сама ж, крім основної роботи, брала вечірні підробітки, де виходило, щоб мати на їжу, одяг, плату за квартиру.

Катерина підростала, ходила в випускний клас, цілком доросла дівчина сміло могла стати мамі підмогою, проте їй було байдуже. Дочка лиш реготала над ненькою, що то виглядає, як стара бабуся, а деякі старші за неї мають привабливішу зовнішність. Мама знала важкий характер Каті, не ображалася на її слова, але материнське серце все одно було не на місці.

Одного вечора, повертаючись з роботи, жінка глибоко поринула у задуму. На дорозі було слизько, падав лапатий сніг. Вона якраз переходила по пішоходу, коли водій авто, що їхав назустріч, не впорався з керуванням та збив її. Жінка довго відлежала в лікарні, та отримані травми виявилися несумісні з життям.

Поки маму намагалися врятувати у лікарні, діти були з бабусею, яка приїхала здалека. Для Сергія втрата найріднішої людини була великим потрясінням. Він взагалі декілька днів не розмовляв, не їв та навіть не виходив з кімнати. Катерина відносилася до цього байдуже. Вона знала, що мама мала невеликі збереження на банківському рахунку від продажу старої розваленої дачі, тому не особливо переживала. Ще менше її хвилювала доля хворого брата.

Бабуся теж виявилася не особливо ласкавою та розсудливою. Після похорону дочки, сіла на кухні, зібрала внуків та сказала:

-Катерино, тепер ти мусиш бути Сергієві за маму, сестру та помічника. Я живу далеко, допомоги від мене не чекайте. Ми й так тіснимося в моїй квартирі, як у рукавичці. Пенсія в мене теж невелика. Давайте якось раду самі.

Катя на той момент уже була студенткою, а Сергій закінчував дев’ятий клас. Хлопець замкнувся в собі після втрати матері. А сестра навіть не робила спроб з ним говорити, займалася виключно власними справами. Вільний час проводила десь з друзями, додому приходила далеко за опівніч. Сергієві довелося вчитися давати собі раду самому.

Одного разу Катерина прийшла після пар в університеті з якимось молодим чоловіком. Антон, так його звали, виявився досить інтелігентним та розсудливим хлопцем. Сергій тихо сидів в іншій кімнаті, йому було ніяково показуватися чужому на очі та перебивати їхню зустріч. Та проходив час, Антон все ніяк не йшов додому, Сергієві потрібно було випити таблетки, які лежали на кухні. Наважившись, він таки вийшов з кімнати.

Антон здивовано подивився на Катерину, потім на Сергія:

-Чому ти не казала, що живеш не одна?

Антон підвівся та простягнув хлопцеві руку. Сергій ледве промовив:

-Доброго вечора, не хотів вам заважати, та мені потрібно прийняти ліки. Я – Сергій, Катерини брат.

-Хотів, не хотів, давай вали швидше, куди йшов. Нема чого тут довго засиджуватися. Не до тебе. – різко промовила Катя та зареготала.

Антон спантеличився і вирячився на дівчину.

-А чому ти так розмовляєш з братом? Йому, я бачу й так доводиться нелегко, а ти глузуєш. Піди та принеси йому таблетки.

Катя незадоволено фиркнула, але послухала Антона. Побрела на кухню за ліками та стаканом води.

Сергій успішно закінчив випускний клас, коли Катя та Антон повідомили його про своє весілля. Хлопець безмежно радів за сестру, але не знав, як далі житиме сам, бо майбутній наречений відразу ж повідомив:

-Катерину я забираю до себе. У мене великий дім та невеликий бізнес, в який постараюся залучити твою сестру теж. Нема чого тіснитися у вашій невеликій квартирці. Але, Сергію, у мене до тебе теж пропозиція – ти переїдеш разом з нами. Я не можу залишити тебе одного, бо розумію, що потребуєш фізичної та матеріальної допомоги.

Сергій стояв нерухомо, не міг повірити власним вухам, Катерина ж підскочила на місці:

-Антон, ти що? Навіщо нам цей інвалід? Ти хочеш все життя панькатися з хворим? Він тобі абсолютно ніхто. Це просто кошмар.

-Кохана, я беру відповідальність за тебе, бо створюю сім’ю, а відповідно за твоїх рідних теж. Тим паче у тебе з найближчих залишився лише брат, якому необхідна підтримка. Я так вирішив. Буде працювати по пару годин у моєму невеликому магазинчику.

Новоспечена дружина переїхала до Антона таки з братом, як той і обіцяв. Проте поводилася Катя вкрай ганебно. То не накриє на стіл на Сергія, то одяг брудний його навмисне не кине прати, то образливе слово промовить. Як Антон не просив її поводитися з братом добріше, людяніше, нічого не допомагало.

Проходив час, а змін в поведінці Катерини не було. Антона відверто це обурювало. Якось під час вечері його терпцю настав кінець:

-Катю, повертайся у свою квартиру. Там і так лише половина належить тобі. Сергій залишиться жити у мене і працюватиме теж тут. Я не можу будувати сім’ю з такою жорстокою людиною, як ти.

Катерина зібрала валізи, покидаючи дім, ще довго щось вигукувала вслід, але на це вже ніхто не звертав уваги.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Чужий рідніше свого