Катерина не любила гучних слів та промов. Вона дотримувалася правила, що краще тихо, проте від щирого серця та з душею. Недаремно говорять, що все добре робиться мовчки, а той хто лише кричить про свої хороші вчинки, хоче похвали та подяк.
Жінка прожила нелегке життя, бо народилася у важкі сорокові минулого століття. Вона таки здобула освіту, хоч як важко це далося її батькам. Потім після університету вийшла заміж за столичного хлопця з квартирою, що жив у достатку. Багато подруг заздрили Катерині, мовляв, добре знала, кого вибирати. Та жінка ніколи не хвасталася, що має більше чи може дозволити те, що іншим не снилося.
Катерина пішла працювати звичайною вчителькою в одну з київських шкіл. Учні дуже любили її та ставилися лише з повагою. Катерина була не лише добрим наставником, але й просто людиною Як часто діти прибігали до неї з особистими проблемами, то вона ніколи нікому не відмовляла в допомозі чи просьбі.
Катерина була авторитетом і серед вчителів. До її думки прислухалися, з нею радилися, як краще зробити, всюди запрошували. Та була одна молоденька вчителька, що прийшла до школи набагато пізніше, ніж Катерина – Ольга Іванівна. Вона була досить легковажною та пихатою. Проте Катерина не звертала увагу, адже це всього лише колега по роботі.
Наближалася весна. Зазвичай на уроках трудового навчання діти разом з вчителями виходили на шкільне подвір’я та прибирали все, що залежалося після холодів. Був ранок, Катерина разом зі своїм класом вийшли першими. У кожного в руці були мітли, лопатки. У піднесеному настрої з позитивними думками Катерина роздала кожному завдання, та не забула й про себе. Вона ніколи не цуралася фізичної роботи, завжди була частинкою колективу.
Ольга Іванівна виглянувши через вікно, помітила, що її колега з учнями вже взялася до роботи. Вона швидко почала підганяти своїх дітей з класу, щоб доказати Катерині, що вони кращі. Кожен мав свою ділянку. Потім роздавали різні гостинці після прибирання, для заохочення, так би мовити, хто краще прибере.
Ольга Іванівна лише кричала та роздавала вказівки. Проте до прибирання сама не бралася, бо хіба ж вона двірник якийсь, щоб збирати сміття з вулиці та стежинок біля школи. Є учні, то нехай працюють. За всім процесом пильно спостерігав директор школи.
Після того, як ділянки були повністю прибрані, а команда Ольги Іванівни справилася швидше, першою, ніж Катерини, директор вийшла на шкільне подвір’я та почала промову. Вона оголосила, що переможцем вийшов клас Катерини.
Такою обуреною та роздратованою Ольгу Іванівну ще не бачив ніхто. Як вона кричала, сварилася, мовляв, вони першими справилися, а Катерина та її учні пасуть задніх.
Та директор лише посміхнувся та відповів:
– Заспокойтеся. Ви хотіли чужими руками зробити все, а Катерина Сергіївна ні разу спину не розігнула. Вона працювала разом з дітлахами. Тому все по-чесному.