Як часто ми боїмось щось зробити у своєму житті через думку оточення? Мені здається, що такі думки були у кожного хоча б раз. І як би не здавалось то невід’ємною частинкою людини, бо ми ж істоти соціалізовані. Але то дуже й дуже неправильна позиція. Треба змінюватись таким людям. І тепер я цього вчусь, бо отримала вже надто гіркий досвід.
У мами все було в міру впродовж життя. Тому незрозуміло чому ми виросли такими кардинально різними. Мій брат навчився жити, не зациклюючись на чужій думці. А от я страшенно боюсь і коли щось роблю, то перше, що мене хвилює – що скажуть сусіди, родичі, друзі. Я думала, що так правильно.
У мами моєї теж на кінець життя кардинально загострився страх перед оточенням. Хоча в молодості вона немало накоїла такого, що засуджували інші. Навіть зі своїми батьками жінка посварилась у 18 років і більше ніколи не бачилась. Тоді вона завагітніла моїм братом і переїхала до свого хлопця.
Олександрові, тобто батькові мого брата, на той час виповнилось 20. Він проживав у гуртожитку. Заміж, звісно, не покликав, батькам своїм казати боявся. Так моя мама й залишилась сама з дитиною на руках і при своїх інтересах. Виручила на той час двоюрідна сестра тата, мого діда, Марія. Запросила трохи дівчину пожити до себе. Та надовго моя мати не затрималась в таких умовах. Швидко знайшла своє друге кохання.
У 20 вона вже була одружена офіційно і вагітна мною. Мій тато Дмитро – дуже хороша людина. І я зараз не перебільшую. Він був старшим на 6 років від матері, вже працював і заробляв. Мав власне житло, яке залишилось від дідуся й бабусі. Тепер у мами життя почалось набагато краще. Була своя фортеця і захисник.
Жилось добре, я ще пам’ятаю тата і нашу щасливу родину. На диво, і ми з братом росли дружно, разом гралися, любили одне одного. Проте, час минав і в мами з чоловіком проблеми виникли. Вони ніяк не могли помиритись, іноді тижнями мовчали. Сваритись почали через банальні речі і побутові дурнички, а от далі все стало серйозніше. Тато, як мама пізніше дізналась, почав зраджувати. А вона була дуже гордою.
От одразу й розлучилась. Ростила нас сама. Щоправда, тато часто приходив, допомагав фінансово. І досі з нами завжди на зв’язку. Ще й квартиру свого діда залишив для нас.
От таке життя було бурхливе в моєї матері. Та от з часом вона почала вчити нас думати що скажуть люди. І сама цим переймалась. І мене ця наука добре зачіпила. Я й досі не можу перевчитись жити в своє задоволення.
Брат мій одружився в 24 роки. Дуже покохав свою одногрупницю. Дівчина була хорошою, тихою, чемною. З гарної вихованої родини. От ми й втішились. Та щось в них почало не складатись. За 2 роки подружнього життя захотів брат розлучитись і таки це зробив. Тоді і мати, і я дуже гнівались на Петра. Хіба ж так можна?
А що люди скажуть? Та як з’ясувалось з часом, вже під час розлучення ця Олена була вагітна від їх спільного знайомого, одногрупника. Вони навіть одружились зразу. Тепер ми з мамою задумались, особливо я. Бо теж з хлопцем зустрічаюсь вже.
Чи можна губити своє життя, терпіти страждати лише заради того, щоб люди про тебе нічого не говорили. Все-таки не народився ще той, який всім може догодити. Ми ж не 100 доларів, щоб подобатись усім. Тепер я це визнала, головне згадувати кожен раз, коли боюсь щось вирішити.
